Двері моєї душі

Глава 14

Він грався з людьми, ставився до них високомірно. Таким його ростили. Нелегке дитинство дало про себе знати.

Шість років в притулки, де не можна бути слабким. Він не знав своєї матері, так як вона одразу віддала його у притулок, пояснили йому це тим, що вона загинула в аварії, а про батька не відомо. Але пізніше, через декілька років він дізнався, як його обманули, він був небажаною дитиною. Його мати була простою шльондрою, яка працювала у борделі, та завагітніла від одного з відвідувачів. Це було заборонено, вона мала зробити аборт, но хоч і розумі був затьмянений табаком і наркотиками, вона розуміла, що це неправильно. Позбавити життя дитини, хоча вона розуміла що не дасть йому нормально життя і дитина скоріше всього не народиться здоровою, від такого способу життя. Але не слухаючи нікого, вона змогла родити хлопчика, здорового хлопчика. Коли вона взяла в руки маленького чорнявого чортенятка з прекрасними зеленими очима, вона знала, що він буде сильний та справиться зі всім. Не зважаючи на всі сльози та докори сумління, вона віддала йогоу притулок. "Так буде краще для нього.Я зробила єдине, що змогла. Подарила йому життя" думала жінка неймовірної краси Мелісандра. Вона пообіцяла собі, що ніколи не повернеться у його життя. Так і сталося вона не змогла вернутися у його життя. Коли Крістіан її шукав, то виявив, що жінка мертва. Не змогла вона кинути свого розпусного життя, погубивши його дозою.

Крістіан, завжди глибоко в душі знав це. Але він не жалів, а розумів що ця жінка нічого б йому не дала в цьому житті.

Але одного разу, не змирившись з своїм життям у притулку маленький хлопчик втік. Хто ж міг подумати, що дитині це вдасться.

І ось гуляючи по вуличках в пошуках їжі, вже третій день, босими ногами він забрів у район, де дітям не місце.

Найшовши смітник він почав у ньому ритися, але шум який доносився з сусідньої вулички, зацікавив його. Тому, який він би не був голодний, цікавість перемогла.

Саме в цьому місці Габріель Мортанелло - головний бізнесмен чорного ринку, мав "переговори" з своїм заклятим ворогом Едом Менчуссером. Зрозумівши, що живим йому не вибратися, Ед почав втікати. Габріель ж не втрачаючи ні секунди вирішив закінчити те,що почав. Він завжли доводив справи докінця. Вбивав всіх до останнього. А Еда він точно не міг випустити. Але доля вирішила зіграти свою гру.

Зав'язалася бійка, в якій нажаль Габріелю було суджено загинути. Коли його пістолет відлетів на декілька метрів, він лежав на холодному асфальті та переводячи погляд з очей вбивці на пістолет, який був націлений на нього - Він подумав, скільки всього він не встиг зробити, вперше він подумав, що навіть не має сина. Прощаючись з життям, Габріель закрив очі та здався, чекаючи на вистріл.

І ось він прозвучав.

Я помер? Я думав що не почую вистріл, так як за секуеду помру

Щось тяжке впало на нього. Розплющивши очі, він відкинув тіло, на якому так і простягалася червона пляма.

Перевівши погляд назад, побачене його вразило. Хлопчик приблизно шести років, тримав пістолет та просто дивився йому у віччі. Його руки не тріслися, було відчуття наче від робив це завжди. Як він попав? Стільки питань крутилося.

Відтоді пройшло 15 років. За цей час Габріель вважавши що це подарок долі, усиновив хлопчика. Доля таки була на його боці, подарувавши і сина і життя.

Він бачив у хлопчику, те щоб хотів бачити у власного сина -безстрашність. Габріель знав що з Крістіана вийде боєць. Він надавав освіту сину вдома та кожен день тренерував його самообороні. Але хлопчина був не зовсім бездушним, у нього було звичайне захоплення - баскетбол, здавалося, що так і має бути. Він був щасливий,він отримав велику сім'ю. Будучи меншим всі у так званій "банді", всі любили Крістіана, за його остроумність, гралися з ним в баскетбол, а також ставилися як до дорослого, що йому так подобалося.

Габріель, ніколи не забороняв нічого йому. Хоч Крістіан і був спокійним, але це не мішало йому вести розгульний спосіб життя.

Але виконув Крістіан свою роботу, надто добре, тому для його ж безпеки, Габріель відправив його у інше місто.

В деякий момент він так опьянів від свого життя. Він нічого не пам'ятав. Здавалося в нього алкоголь замість крові. Десятки дівчат, імена яких він не пам'ятав. Лиш одне він пам'ятав ім'я, як намагався забути. Її звали Лорі. З кожним роком він ставав жорстокішим та байдужішим, таким його виховували.

- Я чув все, що було за ці 3 роки. - Габріель відвернувсі та дивився у вікно.

- Хороше? - Крістан засміявся, хоча в груддях боляче поколювало.

- Я погоджуюся, що розваги потрібні, але зараз, мені потрібно, щоб ти повернувся та виконув роботу належним чином.

- Думаєш я забув, як тримати пістолет? - Крістан нахилився вперед, склавши руки перед собою. - Я вже нетерплю, коли ми поїдемо.

Габріель обернувся глянувши на сина.

- Ми їдемо сьогодні вночі на переговори, але не з ними. -після паузи він додав- Вони заплатять за його смерть, але вдаримо ми сильніше.

Крістіан лиш ухмильнувся та самовдоволенно вийшов з кімнати.

Він надто довго цього чекав. Бійки. Справжньої бійки.