Твоє марне слово: Назавжди

26

— Ви чого всі не спите?
— Емі, Джоанна та Раян ледь заснули. Хвилин 15 тому. Девід кудись поїхав. — дівчина важко вдихнула повітря та повернулася до мене спиною. — Коли вона відчепиться? — через сльози, тихо промовила вона. — В неї мої діти, в неї Мелісса, ще й її матір також...Господи.. Що робити, Крістофер?
— Не плач, будь ласка, — я обійняв дівчину та провів руками по волоссю. — Все налагодиться, я тобі обіцяю. Емі попрацює над пошуком. А ні, то будемо шукати відьом, наберемо ще декілька людей.
— І відправимо Джоанну якнайдалі!
— Чшш..обов'язково відправимо. У Денвіль?
— Ні. Точно не туди..

Раптово відкрились двері. У них зайшов Девід та декілька міцних, на вигляд, хлопців. Кай та Андреа одразу підскочили, а Селіна підійшла до свого хлопця.

— Девід, це хто?
— Це наші друзі, вони виїхали одразу як я зателефонував. — я підійшов до них усіх та обвів хлопців поглядом.

«Вони дійсно виглядають міцними. Високі, накачані. Ще й друзі Девіда. Ми впораємося.»

— Тож, мої друзі, Амала ще буде від нас втікати. Тому збираємося з силами. Тренуємося, готуємося та шукаємо наших дівчат!

Ми ще посиділи на кухні декілька годин, але сон дав про себе знати. Тож я пішов у нашу спальню. Я так хотів побачити сплячу Меліссу, як вона обіймає ковдру чи подушку. Але кімната мене зустріла порожнечею.

Я прокинувся від сну. Але якого? Я не пам'ятаю. Я був увесь мокрий. Тому зразу пішов до душу. Провівши там годину, я швидко одягнувся та опустився до низу. Друзі сиділи понівечені. Усі. Джоанна тихо плакала на плечі Раяна, Андреа, як завжди, курила у стороні, Селіна стояла біля стіни склавши руки.

— Що я пропустив? — у відповідь було мовчання. — Агов! Я з ким розмовляю?!
— Ця сука приховала їхнє місце розташування! Знову! Я її розірву, я присягаюся! — від рук Девіда полетів ще один рокс*, за моїми підрахунками третій.
— Де батьки?
— Вони поїхали у Італію, там якісь проблеми.
— Супер! Тобто їхня невістка зникла без вістей, а вони поїхали у Італію?!
— Заспокойся, Крістофер. — Андреа затушила сигарету та сіла на диван.
— З вами заспокоїшся! — після короткої паузи я випалив: — Ми можемо зламати закляття?
— Я точно не зможу, — голос подала Емі, склавши руки на грудях. — Але є одна відьма, що може.
— Вона сильна?
— Достатньо, для того щоб це зробити.
— І де вона? Вона може знайти наших дітей?
— Народ, мені здається, що у нашої мисливиці і Мелісса, і її мати, і ваша сурогатна мати. Тому..
— Тому, я йду їй телефонувати, а ви сидіть тут.

Ці 15 хвилин, яких не було дівчини були дуже довгі. Я встиг роздивитися кожен елемент підлоги, стелі, фрукти, що стояли на столику. Буквально усе. І ось, дівчина приходить. Але без вкрай втішних новин.

— Я не хочу вас засмучувати, але вона приїхати не зможе. — четвертий рокс летить у стіну. — Спокійно. Ми маємо приїхати до неї. — всі підняли очі на дівчину, але те що вона сказала привело усіх в шок. — Перрівіль, Аляска.

*Рокс — це короткий стакан, який використовується для подачі міцних напоїв , наприклад віскі, у чистому вигляді або з кубиками льоду.