[00:00]
Час неначе завмер.
Що буде далі?
Нічого...
Було так тихо, що лише стук сердець переривав жахливу пустоту.
Час вичерпано
Завдання 3
Провалено
Проводяться обрахунки персонального вкладу гравців
Середовище номер 5
Провалено
Ви не впоралися із завданням
Покарання за провал
смерть
.
.
.
Як це... померти?
Коли портали зникли, наступила ніч. Темрява огортала кожного з гравців тих дев'яти Середовищ, як кокон. Вона їх сковувала. І заспокоювала. Темрява ночі була доказом того, що у них все скінчено. Навіть якщо насправді усе тільки починалось.
Перед ними горіли блакитні екрани.
Єдині примарні джерела світла, видимі лише гравцю.
Кожен з яких транслював події Середовища 5.
18 гравців
Діти
Підлітки
Дорослі
Усі впали одночасно.
Одночасно.
Безвольно спочила на асфальті й рука Вільяма, від чого з вуст Сойон вирвався німий крик.
Повірити в те, що відбувається, було важко.
Далеко, але водночас зовсім поруч. Екрани не мали співчуття. Не могли пропустити. Не могли дозволити обійняти ці мертві... мертві тіла знайомих, друзів, членів сім'ї...
І кожне з них лежало на холодній сирій землі.
А біле світло п'ятого порталу все ще не зникало.
Ніхто не міг мислити раціонально.
Їх розум застилали думки про те, що щойно вони на власні очі побачили жорстокість цієї 'Гри', в яку закинула їх доля, і тепер більше нічого не буде так, як раніше.
Вони вдивлялися в екрани, намагаючись розгледіти хоч якийсь натяк на той факт, що все це неправда. Фікція. Брехня. Якісна підробка.
Та побачили вони дещо зовсім інше.
Сойон була однією з перших.
Ніжна, добра дівчина... Вона трималася тільки на професійній підготовці, промовляючи собі все те, що сказала б пацієнтам, що щойно пережили психологічний шок. Вона була психологом. Намагалася стати ним. І вона розуміла, що не може зараз просто відвернутися від цього ненависного бездушного екрану, який щоразу ставить їй перед очима образ білобрисого хлопчини, серце якого вже перестало битись.
Як узагалі таке можна пережити?
Та Мін Сойон не могла дозволити собі слабкість. Бо, якщо зараз вона не усвідомить, що нічиєї провини у цьому немає, то до кінця життя мучитиме себе беззвучними докорами сумління.
І вона дивилася на нього. Без змоги пригорнути. Без змоги закрити йому очі...
Ці дивні блакитні очі... Позбавлені життя очі, які більше ніколи не засяють колишньою іскрою ентузіазму, енергії та дитячої наївності.
Вона була першою, хто помітив. Першою, хто помітив, що відбувається щось дивне. Мана. Не хаотична, з порталу, а скерована, хоч і втратила керівника. Мана Вільяма підіймалась вгору.
Ману не побачити зором. Її можна тільки відчути. Як екран може передавати відчуття? Не відомо.
Ці відчуття насправді важко пояснити. Чи навіть зрозуміти.
Бо там була не тільки мана.
Щось її таки вело. Скеровувало. Ні, це вона допомагала цьому чомусь, цій невідомій енергії рухатись. Дивна енергія. Тепла. І рідна.
Сойон прикрила вуста рукою в невірі, і очі її знову наповнилися слізьми.
Душі вісімнадцятьох померлих гравців підіймалися в небо.
Як це... померти?
Здається, відповіді не має знати ніхто.
Чи є в людини душа?
Дивно, але... так.
Що стане з ними потім?
Ніхто не знав... Всі лиш спостерігали, практично доторкнувшись до своїх екранів.
Ніхто не міг мислити раціонально.
Портал, порятунок людства, порятунок власних життів. Все це не мало значення перед жахливим усвідомленням того факту, що усі вони закінчать так само.
Рано чи пізно.
Але нічого не відрізнятиметься.
Бездушне тіло. І вільна душа.
Вони дивились в небо.
І не побачили перших кроків незнайомої людини, яка ступила на землю Середовища 5.
Без слів, без зайвих рухів. Він переступав через тіла померлих, не проявляючи емпатії, і чутно було лише стукіт його взуття о асфальт.
Він не говорив. Він просто йшов до порталу.
Крок. Другий. Те, на що усім гравцям знадобилося близько десяти хвилин, він зробив за одну мить. Торкнувся порталу. І той зник.
Гравці мовчали. Чи то від несподіванки, чи то все ще не відійшовши від шоку.
[Не чую оплесків. - Його оксамитовий голос пролунав, перериваючи настояну тишу. - Я ж щойно врятував усіх вас, дорогі заручники 'Гри'. Гадаю, я достоєн маленької похвали.]
"Не всіх. Далеко, далеко не всіх." - Сойон не могла спостерігати за зверхньою поведінкою цього дивного чоловіка. Але, зважаючи на його силу... ніхто не мав права сказати хоч слово проти.
І тоді всі почали плескали в долоні.
Чи були ті, хто не ворухнувся?
Лілія, Алекс, Тео, Моніка, Сойон... Багато хто йому не вірив, але більшість просто були налякані до рівня, на якому навіть солодкі промови спокусника-диявола сприймаються манною небесною. Рятівник. І вони осипали його оплесками.
Алекс теж упізнав свого рятівника, от тільки вітати його не спішив. Чоловік, на якого тоді напали, тепер цілий-цілісінький виступає перед гравцями. Цікавим є ще той факт, що більше ні мана Алекса, ні мана Лілії на підтримку цього фарсу не витрачалась. Він сам вів трансляцію. І сам хотів, щоб усі його почули.
[Ви налякані?]
Це запитання вогнем в'їлося під шкіру. Так. Їм було чого лякатись. Ця раптова сцена смерті. Вона лякала до кісток.
[Невже хочете і далі коритися 'Грі'?]
Каже так, ніби у них є...
[Вибір є завжди. Нащо піддаватися небезпеці? Нащо відразу ступати у боротьбу за життя з силою, яку отримали практично вчора? Хіба не бачите? Ця сила пожирає вас.]
Сойон опустила погляд на долівку. Вогонь, який не причиняв їй болю, насправді пік. Залишив свої сліди на її щиколотках.
[Мана насправді знищує матерію. Усю матерію. І навіть вас.]
Тео посміхнувся. Його знищувала не лише мана. Альбінос із силою блискавки... Він знав про небезпеку з самого початку.
[Але ви бачите мене. Я - приклад того, що шлях може бути іншим. Магії неможливо позбутися. Повірте тому, хто намагався. - Він гірко посміхнувся. - Але її можна присвоїти. Розділити. Між усіма. Чим більше людей, тим менші порції, і тим менша небезпека.]
Лілія не вірила жодному слову. Розподілити силу між усіма? Нонсенс. Він надто могутній, щоб бажати розподілу сили. Хоче побудувати тут новий вид магічного соціалізму? Дурня.
[Ніж бути слухняними ляльками 'Гри' і потім піти на корм, хіба не краще ступити на власну дорогу, яку я допоможу вам прокласти?]
Моніка нарешті підвела погляд на чоловіка у чорному костюмі, який так вперто намагається схилити когось на свою сторону. Апелює тим, що 'Гра' причинила великі нещастя. Переконує, що з ним життя стане кращим. Неначе передвиборча кампанія. Аж противно.
Але проблема в тому, що доля правди в тій промові була. 'Гру' ненавиділи її ж гравці. Більшість із них втратила надто багато через неї. Моніка і сама щоразу згадує що наробила через цю дурну силу, яку неможливо контролювати, і на очі навертаються сльози. Якщо він справді знає вихід...
[Хто ви?]
Лілія була першою, хто озвучив питання, що спадало на думку усім.
Хто ж це? Хто має таку силу? Звідки він взявся? І... чи можна йому довіряти?
Гравець 365 запрошує вас до своєї команди
Усі отримали це повідомлення.
Як іронічно. У 'Грі' вже давно немає стількох гравців.
[Той, хто прийшов врятувати ваш світ.]
Його посмішка була надто підступною. Погляд звернувся до кожного з гравців, але Алекс відчував, ніби чоловік дивиться саме на нього. Колись він казав, що є ворогом цьому світові. Тепер же стверджує, що прийшов його врятувати. Лицемірно.
Хто він насправді?
І тим не менш, були ті, хто прийняв його пропозицію.
Гравець 365
|Зафіксовано несанкціоноване втручання у систему|
Гравець 365 буде нівельований 'Грою'
Через
3
-Здається, наша перша зустріч змушена закінчитися на цій ноті.
2
-З нетерпінням чекаю наступної гри.
1
І він зник у сяйві переміщення.
А Вільям...
Його тіло зникло, як і сімнадцять інших. Навіки відібране 'Грою', і навіки сховане там, куди Сойон ніколи не дістатись.
Без права на похорон.