Мелісса Джонсон.
Відкриваю очі від зітхлого запаху. Таке враження ніби щось протухло у приміщенні де я знаходжуся. Очі стає відкрити важко, дуже яскраве світло.
— Та прокидайся вже! — на мене вилили воду з вербеною, від чого я моментально прокидаюсь з криками.
Перед мною стояв високий, накачаний, привабливий хлопець. Здавалось ніби я його вже десь бачила. Я почала копатися у пам'яті, та все дарма.
— Люба, вона вже прокинулась! — до підвального приміщення зайшла Амала. Невже, це її хлопець? Чи чергова іграшка?
— Доброго ранку! Ти дуже довго відпочивала!
— Відпочивала?! Ти мене викрала, підла ти суко!
— Не розкидуйся словами дарма. В мене для тебе подарунок. Маленький, але дуже потрібний тобі. — вона протягнула мені маленький стаканчик з кров'ю дуже близько до лиця, ніби дразнить, та зразу забирає. — Ти думала так легко?
— Яка ж ти... розумію, я — дівчина Крістофера, ти його ненавидиш, і все таке. Але що тобі зробила моя мати?
— Твоя мати? Нічого. — вона сіла перед мною та почала роздивлятись мене. — Ти.
— Я?!
— Запам'ятай правило: якщо ти хочеш уникнути сварки чи сутички зі мною..не переходи мені дорогу. Ніколи. — її голос неприємно відчувався холодом по спині.
— Ха! Де ж це я тобі дорогу перейшла, зіронько?
— Коли ви добродушно вбили моїх людей на Корфу. Не пригадуєш?
— А! Це тоді, коли ти катувала моїх друзів? Було таке, не сперечаюсь. Але ти це заслуговуєш, навіть гіршого.
— Так, розмова завершена, люба Меліссо. Ось випий, — вона протягнула мені стакан.
— Не можу, щось так зв'язує мої руки, навіть поворухнутись боляче. — вона залила кров до мого рота та вийшла з приміщення.
— Я хочу тебе попередити заздалегідь. — її бойфренд присів навпроти та продовжив: — Навіть, якщо ти будеш намагатися вирватися в тебе не вийде з двох причин. Перша: мотузки просочені в вербені. Друга: вони зачаровані, а оскільки відьми ти не маєш, сидіти будеш довго. — хлопець посміхнувся, та постукав мене по плечі. — Скоро побачимося. — посміхнувшись, хлопець вийшов.
Крістофер Остін
Всю ніч я не міг заснути. Я думав. Думав, думав, думав. Куди її могли відвезти? Вона далі у Грузії? Чи можливо десь у Європі? Я налив собі бурбон та зразу осушив стакан. Знаючи бісову Амалу, Мелісса може бути всюди.
Коли на годиннику була шоста ранку я вийшов на терасу. Відсутність дівчини відчувалася кожною клітиночкою. Ще й ми з нею посварилися. Вона навіть не знає, що я мало не вбив Ніку через це.
В моїй голові було стільки думок, і через це нічого не складалося до купи. Що як її місцезнаходження приховали? Що робити тоді?
Я впевнений, що вагітна Джоанна не спала всю ніч. Ще й зникла сурогатна мати. Бісова Амала! Бісова ображена дівчинка.
Я спустився до низу та побачив сестру разом з Каєм. Вони обіймалися на дивані, і сестра гладила хлопця по голові, ніби заспокоюючи. Від цієї картини мене мало не знудило та я пішов до кухні, де стояла Селіна.
— Ви чого всі не спите?
— Емі, Джоанна та Раян ледь заснули. Хвилин 15 тому. Девід кудись поїхав. — дівчина важко вдихнула повітря та повернулася до мене спиною. — Коли вона відчепиться? — через сльози, тихо промовила вона. — В неї мої діти, в неї Мелісса, ще й її матір також...Господи.. Що робити, Крістофер?
— Не плач, будь ласка, — я обійняв дівчину та провів руками по волоссю. — Все налагодиться, я тобі обіцяю. Емі попрацює над пошуком. А ні, то будемо шукати відьом, наберемо ще декілька людей.
— І відправимо Джоанну якнайдалі!
— Чшш..обов'язково відправимо. У Денвіль?
— Ні. Точно не туди..
Раптово відкрились двері. У них зайшов Девід та декілька міцних, на вигляд, хлопців. Кай та Андреа одразу підскочили, а Селіна підійшла до свого хлопця.
— Девід, це хто?
— Це наші друзі, вони виїхали одразу як я зателефонував. — я підійшов до них усіх та обвів хлопців поглядом.
«Вони дійсно виглядають міцними. Високі, накачані. Ще й друзі Девіда. Ми впораємося.»
— Тож, мої друзі, Амала ще буде від нас втікати. Тому збираємося з силами. Тренуємося, готуємося та шукаємо наших дівчат!
Ми ще посиділи на кухні декілька годин, але сон дав про себе знати. Тож я пішов у нашу спальню. Я так хотів побачити сплячу Меліссу, як вона обіймає ковдру чи подушку. Але кімната мене зустріла порожнечею.
Я прокинувся від сну. Але якого? Я не пам'ятаю. Я був увесь мокрий. Тому зразу пішов до душу. Провівши там годину, я швидко одягнувся та опустився до низу. Друзі сиділи понівечені. Усі. Джоанна тихо плакала на плечі Раяна, Андреа, як завжди, курила у стороні, Селіна стояла біля стіни склавши руки.
— Що я пропустив? — у відповідь було мовчання. — Агов! Я з ким розмовляю?!
— Ця сука приховала їхнє місце розташування! Знову! Я її розірву, я присягаюся! — від рук Девіда полетів ще один рокс*, за моїми підрахунками третій.
— Де батьки?
— Вони поїхали у Італію, там якісь проблеми.
— Супер! Тобто їхня невістка зникла без вістей, а вони поїхали у Італію?!
— Заспокойся, Крістофер. — Андреа затушила сигарету та сіла на диван.
— З вами заспокоїшся! — після короткої паузи я випалив: — Ми можемо зламати закляття?
— Я точно не зможу, — голос подала Емі, склавши руки на грудях. — Але є одна відьма, що може.
— Вона сильна?
— Достатньо, для того щоб це зробити.
— І де вона? Вона може знайти наших дітей?
— Народ, мені здається, що у нашої мисливиці і Мелісса, і її мати, і ваша сурогатна мати. Тому..
— Тому, я йду їй телефонувати, а ви сидіть тут.
Ці 15 хвилин, яких не було дівчини були дуже довгі. Я встиг роздивитися кожен елемент підлоги, стелі, фрукти, що стояли на столику. Буквально усе. І ось, дівчина приходить. Але без вкрай втішних новин.
— Я не хочу вас засмучувати, але вона приїхати не зможе. — четвертий рокс летить у стіну. — Спокійно. Ми маємо приїхати до неї. — всі підняли очі на дівчину, але те що вона сказала привело усіх в шок. — Перрівіль, Аляска.
*Рокс — це короткий стакан, який використовується для подачі міцних напоїв , наприклад віскі, у чистому вигляді або з кубиками льоду.