- В тебе плечі тремтять, - якось вночі помічає альфа.
Він зводить брови до купи й уважно дивиться на мавку. Той трохи злякано зиркає на Юнгі й кутається в ковдру, стягуючи її зі столяра.
- Тобі здалося, - тихо говорить Чімін й відвертається від чоловіка. Він лягає на бік, проте відчуває тепле дихання на потилиці й через це в нього з'являється сильне бажання розвернутися та усім тілом притиснутися до чужого теплого.
- Що з тобою? - Мін накриває плече духа долонею й намагається подивитися тому в очі.
- Не знаю, - бреше мавка та намагається скинути з себе руку.
- Як би не знав, щось робив би, - зауважує альфа. - Чіміне, скажи мені, що з тобою відбувається?
- Що, хвилюєшся? - пирхає він й повертає голову до чоловіка.
- Звичайно, - киває. Лісний дух здивовано дивиться на Юнгі, кусає губу, щоб та не здригнулася. - Мені потрібно знати, чи не помираєш ти, бо, якщо так, я зможу повернутися додому, - він посміхається, але, коли бачить образу в зелених очах, розуміє, що сказав: - Вибач, я.. я не хотів образити тебе.
Мавка відвертає голову в бік, стискаючи губи, й шепоче собі під носа:
- Другий раз у воду...
- Що? - перепитує чоловік й зводить брови. Він взагалі не чує, що там бурмоче собі під носа Чімін.
Лісний дух мовчить. Переводить очі на альфу й довго вдивляється в них.
- В тебе очі зовсім не схожі на очі твого прадіда, - всміхається він й накриває чужу щоку долонею. - В нього вони були світло карі, навіть трохи рудуваті, наче сторінки старих книжок, а в тебе темні, як соснові шишки після дощу...
Юнгі дивиться в зелені очі напроти, згадує перший раз, коли їх побачив, й подумав, що вони зелені, ніби ліс. Він не може відвести погляду й тихо запитує:
- Чому я хочу тебе поцілувати?
Чімін трохи припідіймає голову й, подивившись в очі чоловіка в останній раз, закриває свої. Він цілує його перший, намагаючись увібрати в себе запах ялівцю.
Серце ледь не вистрибує з грудей, а руки Міна, що торкаються до нього, до його тіла, яке в ту ж мить на це реагує - вигинається на зустріч, проте вже кругленький живіт заважає. Юнгі це помічає та накриває його рукою, обережно гладить, ділиться своїм теплом. По тілу мавки пробігають мурахи від настільки бажаного тепла, що він тихо стогне, й утикається носом в шию.
- Що ти зробив зі мною, що я відчуваю це, навіть якщо ти не співаєш? - знову запитує столяр й цілує скроню, що ледь пахне суницею.
- Бо ти кохаєш мене, - вилітає з рота.
Мін зупиняється, підіймає очі на мавку.
- Ні, - впевнено говорить він, але потім закриває рота.
- Тоді як ти поясниш цей свій порив? І нашу ніч? Я тобі не співав ані цього разу, ані того, - Чімін дивиться на альфу з-під чорних вій.
- Помовчи, - гарчить чоловік й притискає свої губи до чужих. Він обережно обіймає мавку, коли вони лягають на бік один напроти одного. - Я не знаю, чому ти мерзнеш, хоча мертвий, проте я можу зігріти тебе, якщо тобі буде краще, - тихо говорить столяр. - Щось сталося, бо раніше ти не мерз?
- Я не впевнений у причині, - зізнається тихо дух, ще ближче притуляючись до Міна.
Юнгі зітхає й прикриває очі, намагаючись не здригатися тілом від холоду, що йде від Чіміна.
***
Альфа сидить біля печі, опираючись на неї спиною, й обережно вистругує з дерева нову іграшку. Це маленьке совеня, яке він хотів би подарувати своїй дитині, коли та народиться. Юнгі обережно проходить гострим кінцем ножа по крилах, щоб придати кожному перу потрібну форму.
Він знову повертається думками до Чіміна та його слів минулої ночі.
«Бо ти кохаєш мене» - в'їлося в голову й не хоче її покидати. Це ж не може бути правдою, еге ж? Мін не міг покохати мавку. Тим більш лісний дух звів з цього світу його дідуся та батька, а тепер і його намагається.
«Тоді як ти поясниш цей свій порив? І нашу ніч? Я тобі не співав ані цього разу, ані того» - це дійсно хвилює столяра, адже він і сам відповіді на це не знає. Тієї ночі, коли стався їхній перший раз за обопільної згоди, Юнгі навіть не думав про це. Питання власного неочікуваного збудження його хвилювало менше всього. На першому плані був Чімін й бажання притиснути його тіло до свого.
- Батьку, - чоловік здригається й підіймає очі. Він бачить Бруньку, який уважно роздивляється дерев'яну птицю в його руках й сідає поруч. - Це хто? Совеня?
- Так, сину, - альфа передає іграшку в руки чортеня, коли той просить й простягає руку.
- А для кого це? Для тата? - підіймає зацікавлені очі вогник.
- Ні, це не для твого тата. А чому я маю робити йому іграшку? - підіймає здивовано брови столяр.
- Ви ж кохаєте один одного, - невинно ляскає віями дитина. - Батьку, то якщо так, ти залишишся з нами на завжди? - з радістю в голосі запитує.
Слова Бруньки збили Міна з пантелику. Він дивиться прямо в зелені очі дитини, намагаючись побачити в них щось, проте бачить лишень запитання та очікування на його відповіді.
- Ми не кохаємо один одного, - заперечує Юнгі. - Такого не може бути.
- А чому тоді ти поцілував тата сьогодні зранку? - з цікавістю запитує чортеня. - Тато завжди казав, що люди цілуються, коли кохають.
Столяр дивиться на вогника й не знає, що відповісти. На якусь мить в його голові проноситься думка, що так і є, але він одразу заперечує її, хитаючи головою. Він не міг закохатися в Чіміна. Не міг.
- Твій тато неправий. Люди цілуються, коли того бажають, і не завжди треба кохати людину, яку бажаєш поцілувати, - намагається пояснити альфа.
- Але навіщо цілувати людину, якщо ти не кохаєш її? - знову глухий кут.
Мін тяжко зітхає й уявити собі не може, що треба сказати, щоб Брунька більше не запитував нічого стосовного поцілунків і кохання. Він підіймає очі на чортеня й обережно притискає до себе, говорячи в пів голосу:
- Така людська природа.
***
- Крокус став дивитися по сторонах. Він побачив метелика, сонечко, - читає повільно Брунька, іноді кидаючи погляди на батька, щоб бути впевненим, що читає все правильно. - величезні дерева, багато зеленої трави. І повреслішав, - закінчує він й дивиться знову на альфу.
- Ти впевнений, що правильно прочитав останнє слово? - запитує Юнгі. - Перевір, будь ласка.
Чортеня опускає очі в книжку й декілька секунд дивиться на чорнильні букви, а потім зовсім тихо питає:
- «Повеселішав»?
- Так, - усміхається чоловік й цілує вогника в чоло. - Молодець, синку. Пуп'янку, ти наступний.
- Батьку, я ще не впевнений, що настільки добре читаю... - кусає губу він.
- Але ж ти навчаєшся. Якщо ти попросиш, я допоможу тобі й підкажу, - запевняє дитину Мін.
- Добре, - киває чортеня та починає повільно читати.
Чоловік уважно слухає, але неочікувано здригається всім тілом, чим лякає Бруньку, що притулився до нього. Альфа повертає голову й бачить, що до його спини притулився Чімін, заплющивши очі.
- Можна трохи погрітися? - на вушко шепоче мавка, спускаючись руками на грудну клітину столяра, та міцніше обіймає його.
Юнгі накриває одну руку лісного духа своєю й продовжує уважно слухати Бруньку, як очами натрапляє на здивований погляд Бруньки.
Вогник дивиться на Міна досить здивовано, кидає погляд на свого тата, який заплющив очі й уткнувся носом в шию альфи, а потім знову переводить очі на батька.
В зелених очах, як у Чіміна, столяр бачить «А я казав, батьку, а ти мені не вірив. Спробуєш заперечити?», проте чоловік лише тихо пирхає й знову вільною рукою обіймає дитину, продовжуючи слухати інше чортеня.
***
Мін обережно бере на руки Пуп'янка й переносить його в дитячу кімнату. Він кладе його в ліжко, а потім накриває ковдрою, цілуючи в чоло. Чортеня посміхається уві сні й лягає на бік.
Альфа усміхається та йде на вихід з кімнати, як чує тихе «Батьку» й повертає голову на голос. На ліжку сидить Брунька й тягне до нього свої маленькі ручки, піджавши губи. Чоловік підходить до його ліжечка та бере на руки, притискаючи маленьке холодне тіло до себе. Коли столяр виходить з дитячої, його зустрічає здивований погляд лісного духа.
- Що сталося? - запитує Чімін, відкинувши ковдру, й підходить до Юнгі. Він обережно гладить чортеня по волоссю й підіймає очі на чоловіка.
- Можна я посплю з батьком? - Брунька тулиться до альфи, дивлячись на тата. - Будь ла-а-аска, - тягне він.
- Ти ж знаєш, що ні, - зітхає мавка.
- Батьку, - вогник обіймає столяра за шию, відмовляючись повертатися в дитячу.
- Нехай. Я перенесу його, коли він засне, - переконує Мін лісного духа й несе дитину до ліжка. Він сідає й говорить: - То може ти мене вже відпустиш?
- Ні, я буду спати з тобою, - хитає головою Брунька.
Юнгі зітхає, а потім кличе Чіміна спати.
Чортеня вмостилося між дорослими, притискаючись до теплих грудей чоловіка, й потихеньку починає клювати носом, як чує, що його тато щось починає говорити, тож прислухається:
- А мене хто грітиме?
- Ти ж не замерзнеш до смерті, доки Брунька не засне, чи не так? - ще тихіше говорить альфа й гладить волосся вогника. Він деякий час мовчить, дивлячись в темно-зелені очі мавки, й намагається розгледіти в темряві його обличчя.
- Батьку... - тихо говорить чортеня, звертаючи на себе уваги.
- Так, сину? - Мін дивиться в сонні очі й легко всміхається.
- А ти мене любиш?
- Звичайно, люблю.
- І інших вогників теж любиш? - позіхає дитина.
- Так, - киває чоловік.
- А тата любиш також? - чортеня підіймає свої зелені очі на альфу, чекаючи відповіді.
Юнгі підіймає очі на мавку, який уважно дивиться на нього, та як би вони були не в темряві, столяр зміг би побачити потрібну відповідь у чужих очах.
- Спи, сину, - тихо говорить він й цілує Бруньку в чоло.
Мін встає з ліжка й виходить з хати, накинувши на свої плечі теплий кожух.
На вулиці лежали гарненькі кучугури снігу, що виблискували під сріблястим сяйвом місяця. Альфа бачить, що в деяких місцях сніг починає потихеньку танути, й відчуває, як серце б'ється в грудях.
Заперечувати марно.
Він закохався в Чіміна.