Станом на 24 травня минуло вже чотири дні з моменту вбивства Хе Джон'ї, молодого чоловіка з Західного округу Хваши.
В захисних рукавичках, обережно, Лво Веньджов гортав старенький фотоальбом — він отримав його від того самого таксиста-нелегала Чень Дженя.
Чень Джень та його старша сестра Чень Юань були близнюками, що виросли тут, в Яньчені, на вихованні бабусі та дідуся. Пізніше старенькі один за одним покинули цей світ; Чень Юань вступила до університету, однак Чень Джень навчатись не старався, тому просто рано покинув школу й пішов на заробітки.
Дівчина на фото була тендітною й на кожному знімку щиро, широко посміхалась, показуючи хоч і не дуже симетричні, та милі зубки.
Це було єдиним, що залишилось після неї. Обставини її смерті були невідомі, й, як здавалось поліції, небезгрішні, тож на підставі підозр в продажу та зберіганні наркотиків вони неодноразово проводили обшук в її особистих речах. Ні її старенький комп'ютер, ні ще старіший телефон брату не лишили.
Лво Веньджов продивився весь фотоальбом, і його погляд затримався на кількох фото, які, здавалося, були зроблені на пам'ять про один з заходів університетського клубу. Одна з фотографій зображала Чень Юань та ще одну дівчину — атмосфера між ними здалася йому теплою. На звороті була примітка олівцем, "Разом з Сяо Цвей вступили до чайного клубу; дякую, що ти в мене є".
— "Сяо Цвей". — Лво Веньджов погортав записи дзвінків померлої, що йому вдалося знайти, й побачив, що тижнів зо два до власної смерті Чень Юань телефонувала абоненту на ім'я "Цвей Їн".
Та тут до його кабінету, постукавши, зазирнула Лан Цяо й втомлено поманила його за собою.
— Шефе, йди та подивись на того дурня з дурнів. Десять юанів за квиток, поверну гроші, якщо доведеш, що він нормальний.
Вся група карного розшуку Центрального Яньченського бюро колективно оцінила абсолютну винятковість юного майстра Джана. З десяти сказаних ним речень дев'ять були нісенітницею. За ті сорок вісім годин, що його утримували в бюро, вся його сіра речовина десь випарувалась й здавалось, що хлопчина геть втратив останню клепку. Ніхто не розумів, як у нього ще й балакати виходить, і по доброті своїй оточуючі вважали такі старання доволі миленькими та кумедними.
— Фен Нянь Ґе? Вперше чую. Не знаю я нікого з прізвищем Фен. Це чоловік чи жінка? Хоча б розкажіть мені, яка ця людина з себе? Що, як вона вже у мене в ліжку побувала, та ім'я не запам'яталось?
— Чи був хтось із моїх знайомих у маєтку Ченґван у ніч на двадцяте? Ну, багато хто?... Що? Хто саме там був? Ой, офіцери... ой, шановні, шановні дядечки офіцери...! Тієї ночі я вдудлив мінімум півлітра білого вина, не знаю, скільки червоного, і ще доверху ні сном ні духом скільки шампанського. Пресвята Трійця! Якщо я тоді пам'ятав своє ім'я — то й то вже було шикарно! Як же я розкажу вам, хто там був тоді??...
— Останнім часом я ні з ким не конфліктував. Я взагалі дуже приязний. Шо? Бійка рахується за конфлікт? О, ну тоді це складніше... та хай би я й побив когось, що вони мені зроблять, помстяться, чи що? Ти що, не знаєш, хто я??...
— Та скільки мені ще тобі повторювати — не давав я нікому ту мобілку. Я дарую подарунки лише дуже близьким людям. А навіть якби я й зібрався щось комусь подарувати, то не була б якась тупа мобілка, так? Це ж безцінь, тьху.
Якщо не враховувати клопоти про витрачання грошей та сон, повсякденне життя юного майстра Джана було схоже на первинний хаос; дрібні й не дуже мороки проносилися повз нього, ніби хмарки, дощик з яких йому й за комір не капав; а самого його можна було описати двома словами — птаха небесна.
Лво Веньджов деякий час послухав його лопотіння й видав остаточний вирок:
— Його точно впустили головою об долівку в дитинстві.
Як той, хто зазвичай славився безмежними запасами терпіння, Тао Жань спробував усі можливі методи, щоб допитати хлопчину знову і знову, але так і не зміг витягти бодай зернятко корисної інформації з нестійкої пам'яті Джана Донлая.
Коли вийшов час, адвокат, винайнятий Джан Тін, стояв, як штик, біля дверей Центрального бюро, й вимагав від групи карного розшуку звільнення Джана Донлая.
— Все, я вже нічого не можу вдіяти. — Тао Жань, зітхаючи, безпорадно знизав плечима.
Лво Веньджов задумався.
— Доказів недостатньо. Звільняємо його.
— Капітане Лво!
— Шефе!
Лан Цяо вчепилась в рукав Лво Веньджова.
— Шефе, вчора, коли матір Хе Джон'ї завивала надворі, якісь пройдисвіти зняли то все на відео, й нині ми маємо натовп, який думає, що диму без вогню не буває, й чекає на наше рішення. Якщо ми його просто так відпустимо, як це виглядатиме??...
— Технічно ми можемо його звільнити. — Тао Жань подумав й припустив, — згідно з часом смерті жертви та останнім відомим місцем її перебування, його алібі доволі ясне...
— Ні, поки що не згадуйте про це ні-чо-го. Просто кажіть всім, що доказів недостатньо, — перебив його Лво Веньджов. — Не розголошуйте подробиць розслідування. А його відпустіть.
Почувши таке, на її думку, свавільне рішення, Лан Цяо не стрималась:
— Шефе, тебе Джан Донлай заразив, чи що!? Якщо ти так просто підчепив це через скло, то його ідіотизм може бути якоюсь новою інфекційною хворобою.
Добрячий потиличник від капітана прилетів негайно.
— Будеш багато базікати, зморшки з'являться.
Тим часом Тао Жань на мить замислився сам собі, а потім повільно мовив:
— То ти думаєш...
— Так, починаючи з сьогодні, ніхто не має права розкривати будь-які подробиці щодо прогресу справи. Просто кажіть їм "У нас бракує доказів, без коментарів, зараз ми наново досліджуємо всі зв'язки жертви, починаючи з дитинства". — Лво Веньджов кивнув Тао Жаню й холодно додав, — Це мій наказ. Хто бовкне хоч слово — я розбиратимусь власноруч. Розійтись.
***
Звичайний, дрібний кур'єр загинув через таємничі обставини, племінник директора Центрального Яньченського бюро — головний підозрюваний, й зараз його звільняють через "брак доказів" — ця новина спалахнула ще швидше, ніж того боялися Лан Цяо та інші. Ще до того, як папери про звільнення Джана Донлая були владнані, представники різноманітних ЗМІ вже обліпили браму бюро.
Телефони групи карного розшуку ніби перетворились на гарячу лінію, дзвонячи один за одним, один за одним.... Навіть директору Лу, що поки виконував обов'язки директора Джана, це все дуже припікало п'яти, й він викликав Лво Веньджова до себе.
Директор Лу зиркнув у вікно на людей, що товпилися біля будівлі. Суворо запитав:
— Ти впевнений, що зможеш з цим усім впоратись?
Лво Веньджов посміхнувся йому без тіні тривоги.
— Я в ділі, а ви все ще хвилюєтесь?
Директор Лу закотив очі.
— Якщо ти зараз "ловиш рибку" — будь обережним, бо ще зірветься. Міські голови тиснутимуть на мене наступні декілька днів. Я трохи відверну їх увагу, десь на пару днів, а ти роби, що вважаєш за потрібне.
— Дякую, дядьку Лу. — Лво Веньджов заговорив тихше. — Й за Вана Хонляна не турбуйтесь. Ніхто не звертав на нього уваги стільки років, але мені слабо віриться, що хтось може так легко й довго підпирати небо рукою.
Директор Лу стиснув губи й серйозно вдивився в нього.
— Коли ти зможеш підтвердити, що доноси на нього правдиві — вже не матиме значення, наскільки розкинулось коріння його мережі або хто там його покриває. Поки я та шановний Джан ще в бюро — ми з ним впораємося. Й бережи себе, чув?
***
Лво Веньджов спустився вниз якраз вчасно, щоб наткнутись на зграю, чи вірніше, на «групу родичів та друзів» Джана Донлая.
Щоб не посилювати вплив на ситуацію, ніхто з сім'ї Джан, крім Джан Тін, не приїхав, вочевидь не бажаючи привертати зайву увагу.
Та не все склалось, як бажалось. Діти — то борги*, й галасливий натовп поганців-товаришів Джана Донлая якимось чином прознав про його звільнення й приніс абсолютний хаос до брами Центрального бюро. Декілька розкішних автомобілів були припарковані там же, й купка яскраво, дорого вдягнених юнаків та дівчат пафосно топтались поряд. Було незрозуміло — вони прийшли торгувати обличчями чи дійсно підтримати друга.
* /якщо казати коротко, то в буддизмі через систему перероджень люди часто "відробляють" або "повертають" свої борги, і Джан Донлай вочевидь не заморочується боргами минулого життя/
Адвокат засукав рукави й увійшов за Джаном Донлаєм першим, а Джао Хаочан не полишав Джан Тін — на тлі інших друзів Джана Донлая ця молода пара виділялася вишуканістю та простотою.
Фей Ду, звичайно, також приїхав, хоча цього разу денді тримався непоказним аутсайдером, тихо стоячи неподалік Джан Тін. Коли Лво Веньджов знайшов його очима серед натовпу, цей звір у людській шкірі та одязі саме був повністю поглинутий грою на старенькій PSP*, не чуючи світу за бездротовими навушниками.
* /гральна портативна консоль, приставка/
Першим злісним бажанням капітана було розігнати всю цю яскраву юрбу непотребу, та коли його очі ковзнули по старій, подряпаній консолі Фей Ду, весь гнів розвіявся. Вперше за історію Китаю Лво Веньджов не відкрив рота й не вигадав нічого, чим можна було б почати сварку; замість того він обережно, тихо підійшов, став поруч з Фей Ду, й зробив глибокий подих, морально готуючи себе до того, що побачить на екрані консолі якусь криваву колотнечу.
Він витратив стільки сил на моральну підготовку, але екран консолі Фей Ду явив капітановому зору лише купку чарівно миленьких, лупастих ліхтариків, що кудись бігли — цей владний президент корпорації із захопленням грав у "Patapon".
Тут у Лво Веньджова теж не знайшлось жодного кругленького слівця.
Поки Фей Ду долав складнощі на шляху до віртуальної перемоги, Джан Донлай нарешті вийшов з бюро. Не встиг він ще й порогу переступити, як проголосив у нестямі з радощів:
— Всі, хто сьогодні тут зі мною — віднині мої брати та сестри, й тепер я прийду за кожним вашим покликом, що б не сталось! Заради вас я стану підставкою для мечів*, якщо того потребуватиме доля!
* /两肋插刀, liǎng lèi chā dāo, "нехай мечі будуть встромлені з усіх сторін", надавати дружбі великого значення, аж до можливості пожертвувати собою заради когось/
Ліхтариковий легіон Фей Ду неухильно просувався вперед, але ці кровожерливі викрики збили його з темпу гри; ритм барабанів порушився, і війська зазнали повної поразки.
Лво Веньджов мовчав, доки не побачив «Game Over», а потім тихо мовив:
— Мене завжди трохи бентежило одне — чому ти й досі тусуєшся з Джаном Донлаєм та його бандою?
Фей Ду швидко кинув на нього погляд й спокійно запхав консоль до кишені.
— Тому, що я вважаю концепт його життя дещо філософським.
Капітан так і не зрозумів, компліментом це було чи приниженням.
Фей Ду махнув рукою Джану Донлаю, який хутко йшов до нього, повернувся, фальшиво посміхнувся Лво Веньджову й відійшов до Тао Жаня.
Юрба молодих майстрів чванливо полишила територію Центрального бюро; і навіть їжаку було зрозуміло, як сильно зараз схвилювались представники медіа, що засіли навколо.
Лан Цяо, здавалось, побачила щось, дійсно варте обговорення на весь наступний тиждень. Вона не втрималася, затулила очі рукою й тихо шепнула Тао Жаню:
— Я не можу навіть дивитися на це.
— Ну то не дивись. Повертайся до роботи.
Тільки-но молодь минула браму, невеличка фігура раптово увірвалась в центр їх групи.
То була низенька, худа, з вицвілим, подекуди сивим волоссям мати Хе Джон'ї.
Представники золотої молоді здивовано дивилися на цю дивно одягнену жінку, і хтось прошепотів:
— Хто вона?
Зчервонілі очі жінки повільно переводили тривожний погляд з одного молодого личка на інше. Її губи затремтіли, й з горла вирвалась невиразна, як у хворого кошеняти, мова:
— Хто вбив мого сина?
Вона говорила нерозбірливо, з сильним, незрозумілим акцентом. Тільки коли вона повторила сказане ще декілька разів, оточуючі зрозуміли, що саме жінка каже.
Вираз обличчя Джан Донлая пом'якшився, й він буркнув:
— Хто ж знає? Але це точно не я.
Він опустив голову, уникаючи погляду жінки й почав відходити, оминаючи її. Інші обережно слідкували за ним, розділившись на дві течії й тримаючись від жінки, як від зарази, якомога далі.
— Вона трохи ненормальна?
— Тихше, вона така нещасна й сумна.
— А сидіти дві доби у відділку без причин — це не сумно??..
— Зі мною обійшлися абсолютно несправедливо, і я навіть не знав її сина...
Жінка з порожнім поглядом стояла на місці, мляво дивлячись на кожного, хто проходив повз нею, намагаючись не торкатись.
— Хто вбив мого сина? Ви... ви всі, ви... не можете так просто піти...
Зрозумівши, що вони дійсно зібрались зникнути, жінка запанікувала й скинула руки до неба, випадково зачепивши волосся однієї з дівчат.
Дівчина заверещала, ніби кицька, якій прищемили хвоста, заграбастала своє довге волосся, й, притиснувши його до грудей, сховалась за спину хлопця поряд. Юнак інстинктивно випростав руку, спиняючи стару.
— Що ти робиш? Здуріла??
Жінка наштовхнулась на ту тверду руку і впала додолу, зіштовхнувшись з Фей Ду, що саме виходив останнім.
Фей Ду прощався з Тао Жанем, й відчувши поштовх, він злякано, не думаючи, відступив на півкроку вбік.
Перш ніж він встиг якось зреагувати, вона простягла суху, тонку, наче куряча лапка, долоньку, й відчайдушно схопила Фей Ду за дорогу тканину штанів, наче то була її остання надія, знову й знову ледве зрозуміло повторюючи:
— Ти не можеш піти, ти не можеш піти! Ти повинен мені пояснити... ти не можеш піти...
Кілька офіцерів підбігли, щоб владнати ситуацію, і юнак, що штовхнув її, також похмуро підійшов.
— Майстре Фей...
Фей Ду пристрелили, доки він просто лежав*. Він глянув на жінку, що пригорнулася до нього, а потім збентежено торкнувся її плеча.
— Давайте ми спершу вас піднімемо?
* /躺着也中枪, tǎng zhe yě zhòng qiāng, "отримав кулю навіть лежачи", бути несправедливо втягнутим в щось/
Жінка підвела очі і її погляд вчасно зустрівся з ясними очима Фей Ду. Вона голосно заплакала, сльози заливали бліде обличчя, й той образ не був з тих, яким милуватимешся — горе та плач перетворили її на непоказну купку бруду.
Фей Ду раптом завмер, ніби перед його очима постав хтось зовсім інший.
Він схилився, гарненько, ніжно обняв жінку за плечі й підняв її на ноги. Тоді помахав рукою Джану Донлаю та іншим.
— Йдіть без мене.