До готелю вони доїхали за 30хв. Пак уже мирно сопів на передньому сидінні, а Джин ледь тримав очі відкритими.
-Він заснув. Відчини, будь ласка, двері готелю, я його занесу, щоб не будити, каже Мін, відстібаючи ремінь безпеки.
Джин дорогою написав чіміновому менеджеру, що з ними все гаразд. Тому, коли вони під'їхали, хтось із команди провів їх до номеру Чіміна.
Мін ніс його на руках, думаючи, що той, мов пушинка, повис на ньому.
-Потрібно відкормлювати, - пробубнів собі під ніс, заходячи в номер готелю.
Їм запропонували залишитися, бо вже пізно. Джин погодився, а от Юнгі не зміг : його шию добряче обхватили руками, притуляючись носиком все ближче, щоб насолоджуватись приємним ароматом.
Чоловік, що їх зустрів, трохи застопорився від того, що тут відбувається. І вигнати не можна людину, коли до його шиї Чімін "присмоктався" своїм п'ятачком, і залишити тут зовсім незнайомого, та ще й альфу, якось дивно буде.
-Ходімо, - каже Джин до чоловіка, беручи його під лікоть.
-Не хвилюйся, він йому нічого не зробить. Це мій давні знайомий і я за нього ручаюся. Так же ж, Юнгі ? - звертається Джин до того.
Мін мугукнув, все ще тримаючи Чіміна на руках. Відліпити того від себе не може, тому потрібно лягати з ним, але якось воно не дуже буде, якщо він ляже в одне ліжко з Паком при Джинові і якомусь чоловічку, який на нього недовірливо витріщається.
Як тільки ті вийшли, Юнгі, кладучи омегу, знову попробував відчепити чімінові лапки від себе. Той почав щось незрозуміле буркати собі під носа і, ще міцніше приготраючи до себе альфу, потягнув його так, що той ледь не придушив його своїм тілом. Падаючи на кровать (дякувати Чіміну), Юнгі швидко розмістив свої руки, зігнуті в ліктях, по обидва боки від голови іншого, опираючись на них.
Він нічого не встиг зміркувати, як на нього вже дивився Чімін заспаними оченятами.
-Зручно ? - запитує Пак.
-Ні, - падаючи на ліжко спиною, відповідає Мін
-І що ти збирався зробити ?
-Спочатку я намагався тебе відчепити він своєї шиї і вкласти спати, а після - поїхати додому, але ти не відпускав мене. А потім, коли твоя курка-насідка вивів якось дивного чувака, що витріщався на мене, ніби на привида надибав, я знову спробував тебе відчепити.. Але, мало того, що ти вп'явся в мене, як кліщ в собаку, то ще й скинув на себе. Ну, а далі ти сам знаєш.
Чімін почав гучно сміятися від почутого і довго не міг заспокоїтись.
-Чіміне.. із тобою все добре ? Тобі погано ? - витріщається на нього Мін.
Трохи заспокоївшись, Чімін промовив :
-Ну ти і чудний, - і почав далі сміятися.
-Мала дитина, їй богу. Добре тоді, я піду. Відпочивай, - підіймаючись з ліжка, але його хапають за руку.
-Ти куди ?
-В сенсі куди ? Куди я ще посеред ночі маю їхати, як не додому ? Цікавий такий .. Пускай - трясе рукою, яку Пак захопив у полон своїми лапками.
-Ні. Ти мене хочеш залишити і піти ? А охороняти мене хто буде ? Ти залишаєшся зі мною, - накопиливши губу, дивиться Пак на Міна своїми широко відкритими очками-півмісяцями.
-Тобі скільки років, хлопче ? - посміхається.
-Пускай, кажу, - намагається встати, але знову не виходить.
Чімін кидає того на ліжко, сідлаючи його бедра, опускається на нього, притискаючись всім тілом, і шепоче кудись в шию :
-Я сказав, що ти нікуди не підеш ? Так, я сказав, що ти нікуди не підеш. Мг.. - вдихає міновий запах, що так одурманює..
-Добре. Тільки злізь, будь ласка, з мене.
-Ні. Ти втечеш.
-Не втечу, обіцяю, - повільно видихає.
-Ну тоді спи.
-Чіміне, це.. непристойно, розумієш ?
-Що ти вважаєш непристойним ? Те, що я обіймаю свого хлопця, чи те, що хочу поспати ?
-З яких це пір я в тебе в хлопцях записаний, п'явка мала ?
-А ти забув ? Невже така пам'ять погана ? Ц ! Це не добре, - піднімає голову, дивлячись на Юнгі.
-Спи вже ..
Чімн на це лиш посміхнувся і, притуляючись знову носиком до ніжної шкіри альфи - засинає.
А Міну нічого й не залишається, окрім як охороняти сон цього, з одного боку непристойно гарного, впевненого і успішного омеги, а з іншого - такого дитяти, що вже й не скажеш, що це все про одну особистість - Park Jimina.
~~~~~~~~~