- Мене звуть Кеті. Мені 19. За своє відносно коротке життя я прожила набагато більше, ніж будь-яке інше дівчисько… Три місяці тому я потрапила в інший світ. Тим світом правлять страхи та фобії. Я змогла вижити там і повернулася додому, але, як виявилося, я повернулася не сама... Через двері, що я залишила відчиненими, разом зі мною прийшли і вони… Моє місто було повністю винищене всього за одну ніч, і ця ніч для мене здавалася вічною. Проте, як виявилося, не всі фобії керувалися тільки бажанням поласувати людську плоть і поглинути людську душу. Я знайшла собі нову подругу - ту, хто вирішив протистояти страху. Її звуть Арахна і вона одна з них… була. Тепер вона моя подруга і таємна зброя людства в боротьбі проти загарбників. Після того як військові врятували нас з того міста пройшло декілька місяців. Ми з Арахною встигли вилікувати всі наші рани. Як виявилося фобії мають дивовижну регенерацію, тому моя подруга змогла навіть відростити відірвані кінцівки. Але, як виявилося, її самолікування протікає набагато повільніше, якщо вона не їсть людські душі. А вона не їсть. Люди звикли до неї, до того що вона не така як всі. Всі знають що вона - одна з них, але разом із тим, вона - одна з нас. Усі сили що були відправлені в той судний день боротися з монстрами загинули… Місто було визнане мертвим. Військові побудували лінію оборони навколо і стараються відстрілювати все, що виходить звідти більш як на 2 кілометри. Фобії дуже живучі, занадто живучі. Щоб вбити одну почвару треба величезна кількість куль, або ж вміння потрапляти прямо в голову. Я разом з Арахною перебуваю на одній з воєнних баз і тепер ми – солдати. Моя подруга – дуже серйозна зброя в боротьбі проти непроханих гостей, а я володію необхідною інформацією, щоб допомогти військовим в їх боротьбі. Нещодавно мені почали снитися дивні сни. Я стою в полі, а навколо мене тільки порожнеча і тиша. Я не бачу нічого окрім темряви, але в один момент десь в далечі з’являється світло. Я починаю йти в його напрямку і бачу вивіску, що світиться яскравими літерами “Ласкаво просимо в Андервуд”…
Позаду почувся шум і в двері хтось постукав.
- Кеті, ти тут? Нас викликають на нараду, - промовив голос по той бік дверей.
- Іду! – відповіла Кеті і зачинила ноутбук.
Дівчина підвелася і пішла до дверей. За ними чекав Сем. Вони добре здружилися після тієї ночі. Кеті привіталася і пішла з чоловіком в кабінет зборів.
- Тобі не казали чому нас збирають сьогодні?
- Ні. Зранку тільки сам дізнався, хоча, здається, багато хто був в курсі.
- Ясно. А кого ще запросили?
- Ну… Без поняття.
- Навіть не знаєш чи Джарвіс буде?
- Не знаю. Він мені нічого не казав.
Тим часом приятелі дійшли до потрібних дверей і, постукавши, увійшли в середину. В кімнаті стояв великий стіл, а навколо нього було розставлено багато стільчиків. Більшість місць вже були зайняті солдатами, а за одним із них Кеті побачила знайоме обличчя.
- Арахна! Привіт! Як ти? – промовила дівчина, підбігши до подруги.
- Кеті! Рада тебе бачити. Я в нормі. А як на рахунок тебе? Як там ті сни про які ти розповідала? – відповіла з посмішкою павучиха.
- Я також в нормі. А в снах нічого не змінилося, все та ж темрява, все та ж вивіска.
- А що кажуть лікарі на рахунок цього?
- Кажуть, що це може бути результатом пережитого стресу. Порадили мені частіше виговорюватися на рахунок цього.
- І кому ж ти виговорюєшся?
- Камері ноутбука, - з посмішкою промовила дівчина.
- Чудовий співрозмовник, - сказала Арахна і засміялася.
- І завжди готовий вислухати, - додала Кеті і приєдналася до реготу.
Тим часом вільних місць в кімнаті залишалося все менше. І от, двері відчинилися і в приміщення увійшла група людей. Вони зайняли центральні місця, і всі інші в кімнаті затихли. Один з чоловіків піднявся і почав промову.
- Раді вас всіх вітати на цьому зібранні. Ми не сильно поширювали інформацію про цю нараду, тому про неї знаєте тільки ви і вищі органи. Отож, ближче до теми.
Чоловік помітно поспішав і інколи сам заплутався в своїх словах.
- На протязі усього цього часу уся верхівка думала про те, що не можна залишати ситуацію такою, якою вона є зараз. Ми не можемо вічно тримати цю оборону, боячись що в будь-який момент звідти вийде щось, що ми в житті не зможемо стримати. Наша місія – знешкодити загрозу так швидко, як тільки зможемо. На сьогоднішній день, основним планом дій для нас був збір достатньо великої армії, щоб знешкодити супротивника за одну масштабну атаку…
- А чому ми просто не скинемо туди бомбу. Хіба не легше стерти це місто разом з ними? - донеслося питання від одного з солдатів.
- Ті почвари вилазять з порталу в центрі міського парку. Ми не знаємо чи вибух бомби зможе знищити цей портал. Якщо ми ризикнемо і стремо це місто з лиця землі, а портал залишиться, то вони просто знову звідти налізуть, але тепер їм не буде де ховатися, і вони підуть через нашу лінію оборони в пошуках нового кубла. Нам потрібно закрити портал, а вже тоді можна буде зайнятися вбивством монстрів. Але на даний момент ми не знаємо як його закрити…
- То який тоді сенс атакувати місто за допомогою армії?
- Наша місія - очистити місто і зайняти позиції навколо порталу. Так ми зможемо проводити необхідні дослідження і, можливо, зможемо його закрити, а також будемо просто відстрілювати все, що буде звідти вилазити одразу, як тільки воно покаже свою пику.
- Тоді чого ви хочете від нас?
- Збір армії займе ще достатньо велику кількість часу. Ми не можемо ризикувати, а тому хочемо зібрати настільки велику армію, наскільки зможемо. Чекати так довго нічого не роблячи…
В повітрі на хвилину запала тиша.
- Як деякі з вас знають,- продовжив чоловік, - ми відправили близько семи розвідувальних груп всередину міста, але ніхто з них так і не повернувся. Ми порадилися з вищим управлінням і запропонували доволі сміливий план. Після довгих доводів і роздумів, вони погодилися… Ми хочемо зібрати нову групу і відправити їх всередину міста.
- І цією групою будемо ми… - промовив Джарвіс, якого, як виявилося, все ж запросили.
- Так. Усі ви підете всередину міста і спробуєте дістати максимум інформації про ворога.
- А які гарантії, що ми не закінчимо як ті сім груп, що були перед нами? – промовив один з воєнних.
- Вони – відповів чоловік і вказав пальцем на Кеті та Арахну, - якщо вони не зможуть, то ніхто не зможе. Ми не в праві змушувати вас, тому, якщо тут є ті хто не готовий до такого, ви можете покинути цю кімнату прямо зараз, написавши спеціальних договір який засвідчує, що все почуте вами тут залишиться в цих стінах.
Після недовгої паузи декілька солдатів підвелися і попрямували до дверей, де їх чекав секретар. Після того як не бажаючі покинули кімнату, чоловік продовжив.
- Що ж, раз усі інші не проти, чекаємо вас на наступній нараді, що відбудеться через декілька днів. Всі вільні.
Коли промова була закінчена, усі підвелися і почали повільно розходитися. Кеті разом з Арахною попрямували в солову на обід.
- Що думаєш про цей "план"? – запитала павучиха.
- Не можна вічно тікати і ховатися від своїх страхів. Рано чи пізно вони все одно тебе настигнуть. І тепер, коли мої фобії прийшли в мій дім, я не збираюся тікати. Я дам їм бій.