На крилах світанку 《☆》Фанфік за мотивам "Котів-Вояків"

1 розділ

Наставниця і новачка оминули малі озерця і заглибились у ліс. Зарості папороті ставали дедалі густішими, аромати трав лоскотали ніздрі. Кішки сповільнили крок, пробираючись крізь ожинові хащі. Десь у траві вовтузилась миша, проте Сонцелапка не зважала на це. Вони перейшли потічок, балансюючи на слизькому камінні, і піднялися на схил. Тут ліс ставав рідшим і переходив у піщані вимоїни, де тренувалися коти. Совокрила пролізла під кущем орляка і зупинилась, відсапуючись.
- Повторимо прийом, який ми вчили минулого разу, - мовила воєвода. - Використай його на мені.
Сонцелапка підійшла на кілька кроків вперед і припала до землі. Вигинаючись, мов змія новачка обережно обходила Совокрилу, аби напасти ззаду. Воєвода поверталася, проте не так аби завадити новачці. Між кицьками було трохи більше лисячого хвоста, і Сонцелапка вважала цю відстань достатньою. Новачка відштовхнулась задніми лапами від землі і приземлилась біля боку наставниці. Не гаючи часу, вона різко крутнулась і з усієї сили штовхнула Совокрилу задніми лапами. Воєвода покотилася долівкою і Сонцелапка перестрибнула через її спину.
- Це було неперевершено! - задоволено муркнула Совокрила. - Проте ворог не буде чекати, поки ти нападеш. Вивчимо застосування контрприйому і захист від нього. Нападай.
Сонцелапка повторила рух, проте після копняка Совокрила підбила передні лапи новачка і притиснула її до землі.
- Було неочікувано, - засапано зауважила Сонцелапка.
- А ти як хотіла? Тепер я нападатиму, а ти збий мене.
Совокрила розігналась і стрибнула, її рухи були сильними та витонченими. Різкий удар збив Сонцелапку з пантелику, проте вона крутнулась і вдарила Совокрилу. Воєвода поточилась, і новачка змогла застрибнути їй на спину.
- Чудово! Аби не стати жертвою контрприйому, ти маєш дуже швидко відстрибнути після копняка. Нумо, потренуймося ще.
Вже після сонцепіку кішки вийшли з тренувальної галявини.
- Можна трохи пополювати? - поцікавилась Сонцелапка.
- Звісно, - відповіла Совокрила. - Гололист вже на носі.
Сонцелапка заглибилась у підлісок. Через  кілька митей, за два хвости від себе вона побачила білку. Вона була такою ж тулусою як і та, якою новачка снідала. Сонцелапка підкралась до звірятка і швидко вбила її. Розвернувшись, вона наступила на кілька гілок і побігла до наставниці.
- Ти дуже швидка, але постарайся бути тихішою, - різко нявкнула Совокрила.
- Гаразд, - присоромлено відповіла новачка і прикопала здобич.
***
Сонцелапка ділилась язиками із Скелелапом біля старого пня. До сутінкового патрулю, у який вони мали йти, залишалось багато часу, який новаки вирішили згаяти гріючись на сонці.
- Скелелапе, Сонцелапко! - почувся голос Зеленоквітки з медичного кубла. - Ходіть сюди!
Приголомшені, новаки встали і поспішили до медикішки
- Щось сталося? - запитала Сонцелапка.
- Так, - весело сказала медикішка. - Двоє новаків сидять без діла. Допоможете мені.
- Взагалі то, ми збиралися відпочити, - зауважив Скелелап.
- Взагалі то, ти маєш знати, що незадоволеним дістається важча робота, - роздратовано сказала Зеленоквітка. - Зроби іще одну підстилку в яслах, - медикішка кивнула на купу моху в кутку.
- Але ж сьогодні вже змінювали підстилки! - обурився Скелелап.
- Змінювали, а не робили нові, - зауважила кішка.
- Ти про Білоцвітку? - поцікавилась Сонцелапка.
- Так, - сказала медикішка з дальнього кутка кубла, де зберігалися трави.
- Вона переходить до ясел? - запитав новак.
- Так, хіба ти не помітив? - здивувалася Сонцелапка.
- Весь Клан гуде про те, хто їхній батько, - сказала Зеленоквітка.
- І хто ж це? - майже одночасно вигукнули новаки.
Медикішка вдала, що не помітила їхнього питання. Знизавши плечима, Скелелап залишив кубло, аби назбирати орляку, а Сонцелапка почала уважно розглядати трави.
- Синьоока скаржиться на біль в животі, - сказала медикішка, розтираючи листочок запашної рослини. - Віднесеш їй ліки?
Сонцелапка принюхалась до суміші.
- Що ти туди поклала?
- Багато всього. По-перше, кілька ягід ялівцю, що корисні від болю в животі. Зернятко кропиви, аби знешкодити отруту, якщо є. Макове насіння для знеболення і зняття спазмів. Трохи трав подорожнього і вересовий нектар, для смаку.
- А якщо отрути немає? І звідки вона взагалі могла взятись?
- Одне зернятко не зашкодить.
- Добре, а навіщо трави подорожнього? - допитувалась Сонцелапка.
- Якийсь час їй не можна буде їсти, а трави додадуть сил, - пояснила медикішка.
- А-а-а, зрозуміло, - Сонцелапка підібрала згорток зубами і пошкандибала до старійшин.
- І простеж, аби вона з'їла усе! - почула новачка з кубла медикішки.
Віднісши ліки Синьоокій (і простеживши, аби вона з'їла все) Сонцелапка поспішила до ясел. Туди якраз направлялась Білоцвітка. До королеви підійшов Вербоніг і з любов'ю потреся об її мордочку.
"То ось хто батько!" - здогадалась Сонцелапка.
Скелелап вийшов із ясел, і за ним вибігли Гостренька і Стрімко.
- Постіль готова! - гукнув він і зник під біло-бурим хутром кошенят.
Сонцелапка побігла визволяти друга. Вербоніг востаннє лизнув вушко партнерки і приєднався до чергового мисливського патруля.
- Ви вже завеликі для ясел, - лагідно сказала Білоцвітка, звертаючи погляд на хутряний клубок.
-О так, - мовив Скелелап, відштовхуючи від себе Стрімка. - Тобі показати бойовий прийом, друже?
Проте кошеня не звертало уваги на спокусливу пропозицію, натомість він уважно розглядав Білоцвітку.
- Ти будеш жити в яслах? - запитав він кішку.
- Так, я чекаю на кошенят, - весело відповіла королева.
- Сподіваюся, ми не встигнемо з ними пограти, як кошенята! - нявкнула Гостренька.
- Так! - скрикнув Стрімко. - Я стану найкращим новаком, а потім і вояком!
- Гей, найкращою воячкою стану я! - обурилась Гостренька.
Кошенята налетіли один на одного, і покотились клубком з лап і хвостів.
- Підемо вже, - тихо нявкнув Скелелап Білоцвітці.
Кішка коротко кивнула і зникла у яслах.
- Знаєш, чому вони посварились? - запитала Сонцелапка з грайливими вогниками в очах.
- Чому? - здивувався Скелелап.
- Бо вони ще не знають, що найкращою воячкою буду я!
***
Сонцелапка повернулась у табір після патруля. Сонце вже сіло, і королеви заштовхували кошенят до ясел. Деякі коти вже спали, а деякі або їли, або тихенько ділились язиками надворі. Скелелап швиденько поклав до кагату маленького жайворонка і знайшов велику сороку.
- Повечеряємо, Сонцелапко? - запитав він.
Сонцелапка коротко кивнула і вмостилась біля входу до кубла. Її лапи боліли від втоми, і єдине чого вона зараз хотіла - поїсти і скрутитися клубочком в гніздечку. Скелелап поклав до її лап сороку, і всівся поруч. Швидко розібравшись із здобиччю, кішечка прийнялася вмиватись.
- Ти пропустила колючку на плечі, - нявкнув Скелелап. - Допомогти дістати?
- Сама впрораюсь, - сказала Сонцелапка, щиро здивована такою пропозицією друга. Новачка дістала колючку і прилизала хутро на плечі.
- Як гадаєш, коли висвятять в новаки кошенят Бурокрилої? - несподівано запитав Скелелап.
- Після цього Зборища, гадаю, - тихенько відповіла новачка.
- У Клану бракує вояків, - нявкнув Скелелап.
- Проте до ясел приєдналася Білоцвітка, - сказала Сонцелапка, побачивши, як до ясел заходить Вербоніг.
- Але вони ще навіть не народилися, - заперечив котик.
- Ходімо спати, - позіхнула Сонцелапка.
- Нарешті ти сказала це, - посміхнувся новак.
Сонцелапка пройшла коротким тунелем і підійшла до свого гніздечка, біля Птахолапки. Скелелап ішов за нею, і вмостився у своїй підстилці, навпроти новачок.
Сонцелапка поправила мох і скрутилася клубочком. Вітролап і Променелап вже хропіли, а от Птахолапка, як виявилося, не спала.
- Я чула вашу розмову, - нявкнула сіра новачка.
- Ем, і що? - вражено запитала Сонцелапка. - Я не можу спілкуватись із другом?
- Не просто з другом, скажи?
- Про що ти?
- Хіба я не бачу, як ви усюди разом бігаєте? Не прикидайся що ти не розумієш.
Птахолапка відвернулась і сховала мордочку. Сонцелапка подивилася на Скелелапа. Кіт лежав у своєму гнізді і тихо сопів. Чорний кінчик його хвоста посмикувався уві сні.
Сонцелапка продовжувала дивитися на друга. Що мала на увазі Птахолапка?