Я ходжу на йогу, чи то пак, як каже моя подружка, – йожуся, – вже майже півтора року. Не знаю, як вам, а для мене найцінніше на цих заняттях – вміння робити шавасану, тобто приймати позу трупа. Відбувається це так: треба лягти на спину, витягти ноги й розкинути руки долонями догори. А потім спробувати розслабити тіло, відслідковуючи свої відчуття. Починати слід з пальців ніг, підіймаючись тулубом вгору, і закінчити головою.
Так от, лежимо ми вчора в позі мертвяка, вдихаємо-видихаємо, слухаємо відповідну музичку під монотонне кАзання тренерки. Вона бубнить щось на кшталт: «расслабляются мишци ног, сухожилья, бла-бла-бла». Зазвичай я не чую її, а просто намагаюся справді розслабитися й очистити свої думки: таке вечірнє заняття чудово допомагає підготуватися до сну.
Але цього разу чи то тренерка голосніше говорила, чи то я не змогла досягти того блаженного стану, але раптом мені стало мулько. Думаю, що ж таке?
Могутнім зусиллям волі повернувшись з нірвани на грішну землю, вслухаюся в потік слів із вуст нашої йогині. А вона так зненацька каже: «раскиньтє стопья і расслабьтє іх». І я... тойво... починаю шукати, де ж у мене ті самі легендарні «стопья»... А мої коліжанки суворо так лежать, «стопья» розкинули... І хтось вже навіть похропує.
І все було б нічого, аж тут йогиня каже: «расслабьте лицо, отпустите мишци, оставьтє только полуулибку, ніжняя і верхняя челюсті свободни»... В мене аж щелепи клацнули - заодно ще й «губья» і «зубья» розслабилися!
Словом, від сміху скрутилася не тільки я, але й мій килимок ;) Тепер не знаю, як з'явитися на наступне заняття. Отаке...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Про природу людей
Short StoryЦе збірка малесеньких шкіциків про людей - про нас, про нашу природу, про добро і зло, про життя... Тобто про все, що оточує й на що натрапляють очі. Буває весело, буває сумно, буває соромно, буває страшно... Але загалом - майже завжди смішно, бо ми...
