Долина Драконів

🌕4🌕

    Іва й сама незчулася, як провалилася в сон. І справді, хто б не спав на ходу після такої важкої ночі? А, хоча, її син в цей час був повен сил та енергії, він був готовим зараз же вискочити з своєї схованки та показати свою снагу усій долині, а, може, й сусіднім також. Однак, він вирішив зберегти цю вроджену міць і примножити її з часом та залишився тут, під тінню скелі, ненароком споглядаючи на неспокійні видихи повітря матері. Гадаю, він роздумував над своїм планом на життя ще протягом нудного перебування всередині яйця, і тепер чітко знав, чого хоче добитися.

    Та він все ж повільно, безшумно, наче кішка, виліз з-під скелі, і перед його очима розкинулася прекрасна долина, далекі кутки якої не можна було розгледіти через дощову стіну. Саме вона заважала розбачити всю красу природи цього місця. Краплі настільки зливалися одна з одною, що скоріше нагадували безліч ліній, на кожній з яких відбивалося біло-голубе світло місяця. Та драконеня все чудово бачило і без нього. Щоправда, з дещо помаранчевим відтінком через колір очей. Бачити при темряві не вважалося особливістю, вона досить часто бувала в драконів. 

    Він повернув голову вліво та побачив купу гілля і двоє розбитих яєць. Дитинчаті стало цікаво подивитися на це і він підійшов ближче. Насправді, картина була дуже трагічною. Та драконеня не звертало уваги на розбиті "будиночки" побратимів, а підхопив свій ледь прорізаними зубами і поставив біля себе. Потім критично оглянув, понюхав та з іскрами в очах підкинув своє яйце, яке долетіло майже аж до середини долини і вже точно розбилося. "Для чого мені це? Я, можливо, й виглядаю як нещасне дитинча, та в душі я ним ніколи не був", - переконав він сам себе і гордо підняв голову вгору, пишаючись своїм розумом, та на секунду заплющив очі, щоб зосередитися. А коли розплющив, то побачив високо-високо над собою скелястий виступ, на якому росло велике дерево, та за яким, здавалося, знаходилася печера.

    Драконеня спробувало ще краще подивитися на це, та не зміг через дощ, який падав якраз в очі. Він легко змахнув крилами, здавалося, дещо завеликими як на нього, і так само легко відпустив лапи від землі. Помах - півтора метри, помах - два метри... Та через вітер це ставало зробити все важче і важче, а попереду ще більше половини шляху! Дитинча наблизилося до скелі та зачепилося лапами за каміння. Воно обернуло голову та розгнівано подивилося на хмари. "Досить..! Досить!" - сичав він та відчував все більшу силу. Очі не переставали пекти, це ставало нестерпно. Та молодий дракон відчував прилив енергії, і це неабияк додавало снаги. Врешті, він її відпустив з усієї мужності прямо в небо, і... Це здається? Ні, злива справді почала згасати.

    Спочатку все здавалося нереальним. Всі настільки привикли до шуму, що тепер начебто чогось бракувало. Навколо було настільки мирно та тихо... Хмари розвіялися. Тепер все, що було на небі - це лише єдиний круглий місяць. Навіть наше драконеня зупинилося від побаченого. Та він швидко оговтався, переконав себе, що "так має бути", відштовхнувся він скелястої стіни і розправив крила. Тепер підніматися наверх було значно легше. За один помах драконеня піднімалося вже не на півтора, і навіть не на два, а на цілих три метри! Нарешті досягнувши цілі, він приземлився на каміння і подивився навколо. Звідси долина була далеко внизу. На виступі і справді було дерево, це та сама секвоя, про яку я розповідала на початку. Більше на виступі нічого не було, і молодий дракон заглянув всередину.