День почався не з теплої кави, яку зазвичай Нейське заварює менш за їстівну. Та й узагалі, спека була нестерпною, певно, єдиний раз за все дівоче існування,піднімалася настільки високо. Було й багато інших проблем, котрими Морі добивала або ж відволікала себе: не натхненним малюванням, а бігом навколо будинку.
— Аксі, ти знаєш скільки я вже пробігла?— і після цих слів вона остовпіла.— Як мінімум половину Японії?!?! Мало. Потрібно ще декілька кіл. Раз, два, три!
Це було важко й для сприйняття самого підлітка. Відволікатися такими методами було іншим підвидом мазохізму. Проте доволі дієво, бо Нейське думала тільки про побиття власного рекорду, допоки на зовнішньому боці підвіконня сидів зачудований гекон та спостерігав за швидкими порухами, що змінювалися кожною хвилиною. Додатково, у Аксі був вимірювач швидкості, який використовувала поліція у своїй штрафувальній рутині, а вже як 5 років— Айзава, таким чином перевіряв еволюцію швидкості дівчини.
— Наразі, мій максимум це тільки 7-8 тисяч за годину, і з тим, це відбувається незалежно від моїх намагань чи кількості вправ... Я безнадійна..— проте вона продовжила оминати кути будинку, щоб всеодно триматися у тонусі і не загострювати увагу на результаті теоретичних вступних тестів.
Ще 2 тижні тому, русокоса здала письмовий іспит у UA. Тому всі ці дні проходять, мов, останні подихи мученика. Навіть намальований ескіз в кімнаті на єдиному побіленому місці лишився недоторканим через кількість наростаючих нервів довкола неї. Айзава досі кипів над своїми робочими справами, майже, не встигаючи розповідати усе пророблене за день. Та й, Морі припинила випитувати, що дуже його здивувало, її більше хвилювало осмислення своєї ролі у всенькому світі, поки чорнюх знервовано сопів увісні.
— Якщо я не зможу пройти, то варто планувати знову й знову... Куди далі? Можливо, прийдеться навіть влаштуватися на роботу?- дівчина підвищила голос і з люттю на саму себе розігналася ще дужче, аби ноги відчували прийдешню погибель.
"Робота? Найгірше, про що я можу гадати зараз. Мої знання математики жахливі, а для героїв точні науки завжди у пріорітеті. Принаймні, потрібно написати щось толкове з того, що можна було.... А моя увага це взагалі рідкісна річ. Її, наче, вимикає у критичні моменти. Це все через мою недолугість? Я реально така..."-Вона спіткнулася об приземкуватий корінь деревця на подвір'ї, який раніше вдало оминала і зупинилася, хапаючись за живіт.
— нікчемна...— русокоса видихнула залишок повітря з легень і впершись на стіну, присіла на трав'яний покрив. З чола стікав піт, і здавалося, що її тіло плавилося, мов, віск в полуденному сонці. Обличчя білосніжно персикове,а на руках,за рахунок залишку засмаги, ставало ледь темнішим.
Аксі стурбовано, підібгавши хвоста, прийшов до господарки і зацікавлено оббіг напівлежачу вимотану постать.
— Я знаю, що досі роблю недостатньо для розвитку здібностей.— дівчина затулила руками очі, щоб запобігти потраплянню якоїсь пилинки на сітківку. Підліток зіп'ялася на обидві та зіщулилась під вагою провини за нестелепність. Одночасно її поїдала лють за власну безтолковість, за те, що не могла виправдати очікувань інших людей і зрушити на наступну сходинку.Гекон печально кліпнув очима і своїми маленькими лапками, той вирішив вигребти невелику ямку, що служитиме труною поруч з моральним станом старшої.
Дівочі брови тремтіли та вона важко стиснула кулаки, вирішивши, гепнути ними по сухій землі.Руки легко втиснулися у ґрунт, зробивши навколо них чіткі крихкі отвори, котрі були подібними до немаштабних тріщин у землі.
— дідько, мої кістяшки...!— зойкнула Нейське та прийняла долоні, заядло трусячи ними у повітрі.— краще не стало...курв-...
— Нейське.— нізвідки почувся ледь схвильований голос Сьоти, котрий спостерігав з вікна кухні.— Заходь, і не сиди на землі. Ти надто чутлива до холоду..
— Та який холод о такій порі.— зітхнула дівчина і смиренно поповзла додому.— Холодна земля -єдине, що рятує в спеку...У мене аж вся спина мокра..ДИВИ! Ріки по спині.. Закинь мені льоду, будь ласка.
— Ти зараз отримаєш по голові.— театрально пригрозив Айзава, на що Морі змучено засопіла і лягла на диван у вітальні.— Ти цілий ранок там ганяла. Потрібно розділяти фізичне навантаження і робити перерви... Ти ж знаєш.
— Важко думати про це коли...— її губи затремтіли від напруги, а голова стала надто важкою для шиї.— коли...
— Ней?Дівчина затулила долонями обличчя для того, щоб вгамувати пориви емоцій разом з різкими "гейзерами" сліз. Сьота занепокоїно сів поруч.— Нейське, ти це через...?
— Я нічого не змогла.— русокоса витерла почервонілі очі та тяжко зітхнула.— Мене не візьмуть у UA, я занадто неотесана... Мої знання ніщо.. я нікуди не рухаюсь, тільки стою на місці, як йолоп..
