По дорозі додому до Влада ми все ж почали розмову. Ми згадували наші смішні історії з концертів і репетицій, сміялись, йшли так безтурботно й легко, що я вже й забув про всі переживання які турбували мене до цього. Я розумів що це все ненадовго, але я зміг відключити всі погані думки і насолоджуватися моментом.
Ми з Владом таки вирішили випити "щось" міцніше чаю, а саме ми взяли червоне сухе вино. В нього вдома я буваю на диво частенько тому почувався я доволі спокійно. Хоча звісно мене таки турбувало одне питання "що тепер?" Він нічого не сказав стосовно своїх почуттів до мене, він ніяк не відреагував на те що я сказав, але він взяв мене за руку, і глянув тоді на мене так... Я і не знаю що думати, і не хочу якщо чесно, хоча б не зараз. Поки я загубився у своїх думках Влад встиг сходити за бокалами для вина. Михальчук розлив вино по келихах взяв один собі, а другий подав мені. Ми сиділи на диванчику у вітальні, раніше ми часто збиралися в цій вітальні з хлопцями і влаштовували непогані гулянки, але сусідам вони ніколи не подобались. Під пляшку вина і цигарки ми розмовляли на найрізноманітніші теми починаючи від майбутніх репетицій закінчуючи побутовими штуками. Вино закінчилось непомітно тому довелося йти в магазин. Іноді всередині розмови мені так хотілося спитати "Владе то що між нами?" "Що ти до мене відчуваєш?" або ж "А що з нами буде далі?" Якщо звісно є ті ж самі "ми", але я мовчав, бо так боявся почути що насправді він не має до мене таких почуттів як я до нього, але навіщо це все тоді?! Він користується мною? Кожен раз я відкидав або хоча б намагався відкинути такі думки, але іноді це було тяжче ніж здавалося. В магазині ми обирали вино не довго, бо Влад знав що краще брати, і також він знав що подобається мені.
— Це піде? - Він спитав мене показуючи на червоне напівсолодке
— Так, звісно - насправді я не так добре розбираюсь у винах як Влад, але якщо він його пропонує вона має бути смачним — Може візьмем одразу дві пляшки? Бо не хочеться по десять разів бігати до магазину - запропонував я.
— Міш ти що спитися вирішив? Тільки не кажи потім що це я напоїв тебе - Влад посміхнувся, і взяв другу пляшку таку ж як ми пили до цього.
Окрім двох пляшок вина ми також взяли кілька пачок цигарок, я купив вінстон сині, а Влад свої улюблені Мальборо червоні.
Коли ми йшли назад ми продовжили розмови про всяке, але мою голову потроху займали інші думки. Я вже не був надто тверезим, і мене це лякало. Раптом я знов поставлю Влада у ступор як вчора?! Раптом я знов скажу або зроблю щось "такого". Поки Влад розповідав про щось дуже енергійно я вітав десь дуже далеко.
— Міша ну ти мене хоч слухаєш? - Обурений Влад глянув на мене зовсім поринувшого у свої роздуми. - Ідеш тут замріяний
— Звісно я тебе слухаю - відповів я. "Ідеш тут замріяний" серйозно?! Я просто намагаюсь зрозуміти що між нами! Бо я справді не розумію, ти нічого мені не кажеш, і можливо тобі все зрозуміло, але мені ні! І я хочу пояснень. Боже як хочеться висказати це все йому прямо зараз, але я так не хочу псувати цей чудесний вечір. Я так не хочу ставити його в незручне положення, бо зараз він іде такий веселий, щасливий, щирий такий гарний і неймовірний він сміється, посміхається в його очах видно той самий вогник, то як я можу це все зіпсувати, я просто вдам що все добре, поговоримо про це якось пізніше. Після цього я намагався більше вникати в тему розмови, і менше думати про це все, і на диво це непогано вдалося. Ми дійшли додому відкрили другу пляшку вина, взяли цигарки і вийшли на балкон. Ми мовчали кілька хвилин, ми сиділи, курили і мовчали. Насправді я просто насолоджувався Владом, його кудрявим, розпатланим волоссям, в яке так і хочеться запустити руку, його блакитні очі в яких можна потонути як в справжньому океані, його сильні і міцні руки які так і хочеться відчути на спині під час довготривалих обіймів, його посмішка з якою він сидить і курить заворожує, манить до вуст які так і хочеться відчути на своїх вустах. Як раптом я помітив що Влад дивиться на мене, він намагається зловити мій погляд, тому я різко подивився кудись у сторону височенних дерев.
— Вечоріє вже. - задумливо промовив Влад дивлячись десь далеко
— Так справді, час промайнув доволі швидко, вже восьма. - я глянув на годинника і відповів.
Ми докурили, і пішли назад у вітальню, там вже ми знайшли тему за яку можна зачепитися, тож розмова знов ожила. Ми сиділи здається дуже довго, друга пляшка вина пішла повільніше ніж перша, але все ж ми її допили і взялися за третю. Час від часу виходили на балкон покурити, кожен раз все п'яніші і п'яніші. В один раз як ми повернулись з балкону Влад сів якось близько до мене, я б сказав надто близько. Раптом мене кинуло в жар, і голова запаморочилась від цієї близькості. Він дивився мені в очі, своїми бездонними очима, ми сиділи так здавалося вічність і в якийсь момент Влад притягнув мене до себе і поцілував мене. Господи! Він справді це зробив? Влад втягнув мене у довгий, спокійний поцілунок, його руки охопили мою талію, а я взяв його за плечі. Я відчув смак вина на його губах, і це лише збуджувало. Здавалось цей поцілунок був вічністю. Час зупинився і планета перестала обертатися, а в цілому світі залишились тільки ми. Два п'яних, одурманених парубка. Незабаром Влад віддалився від мене, він глянув синіми очима на мене, віддишався і знов затягнув у поцілунок. Цей поцілунок був більш впевненим і енергійним, здавалось що Влад спочатку спробував, а тепер впевнено куштує. Я трохи поглибив поцілунок, Влад прикусив мою губу і в роті з'явився приємний присмак металу. Весь світ розпався на маленькі шматочки і я відчував лише його. Лише хлопця який мені так подобається, який зводить мене з розуму. В якийсь момент свою одну руку я заплутав у волоссі Михальчука, а другу перемістив на спину. В якийсь момент ми віддалилися, але все ще ми були так близько, я відчув його гаряче дихання десь в районі своєї шиї. Влад знову затягнув мене у поцілунок, почав розстібати мою сорочку і відірвавшись від моїх вуст він перейшов до моєї шиї, я не витримав і з моїх вуст вирвався стогін.
