Fatum: electio

4

Коли вони з Теяном вийшли зі студії, годинник показував другу годину ночі по місцевому часу, і на цьому можна було б розійтися, однак Хван замість того, щоб викликати таксі чи дістати з сумки артефакт переміщення, покрокував вперед, кинувши запитливий погляд через плече, а Метт просто пішов за ним.

Вони гуляли нічним містом до ранку, розмовляючи про все та одночасно ні про що. Музика, кіно, якісь смішні та безглузді історії з модельного бізнесу і навчального процесу. До того моменту Метт вважав себе інтровертом, але дуже скоро почав в цьому сумніватися. З Теяном хотілось не тільки слухати, а й говорити, дивлячись на його невдавану зацікавленість. Англійською Хван володів непогано, проте до вільного рівня було ще далеко. Нерідко Метту доводилось підбирати синоніми чи взагалі пояснювати значення певних слів. Однак нікого з них це не бентежило, навпаки, інколи гра у вгадування ставала настільки веселою, що вони втрачали первинну нитку бесіди.

Вони зустріли світанок, спираючись на поручні моста та спостерігаючи, як перші промені сонця відбиваються від водної гладі.

Цей ранок, без сумніву, був одним з найкращих, Метт би, не вагаючись, повторив його. Але піднесення та легка ейфорія розвіялися в той момент, коли він увійшов до власної квартири. За вікном було темно, на екрані телефону білі цифри складалися у пів на першу після опівночі, а на кухонному столі його чекав загорнутий у хрусткий папір подарунок. От тоді весь масштаб зробленого наздогнав його у всій своїй красі та придавив до підлоги непід'ємною вагою.

Річниця. У них з Марком сьогодні, а точніше вже вчора, була річниця. Не те щоб вони зазвичай якось святкували цю дату, однак Метт навіть не спромігся в цей день повернутися додому. Виходить, замість того, щоб провести час зі своїм начебто коханим чоловіком, партнером, з яким вони разом вже сім років, Метт попхався на інший кінець світу позувати на камеру з неймовірно гарним хлопцем та потім з цим самим хлопцем блукати по майже порожніх вулицях чужої столиці. Прекрасний сюрприз вийшов до їхнього маленького свята. А найстрашніше те, що Метт хоч і відчував провину перед Марком, глибоко всередині не міг знайти нічого, що відізвалося б жалем стосовно сьогоднішнього дня.

Марк не говорив з ним два дні та ігнорував будь-які спроби попросити пробачення. Метт його розумів, тільки власні монологи, що залишалися без відповіді, почали підбішувати. Так, він винен, не заперечує, але ж можна хоч поговорити про це? Про що він і заявив на ранок третього дня, коли Марк мовчки збирався в своє чергове відрядження, здається, в Австралію.