За горизонтом мрій

45. Герміона

Після суботньої гри, яку ми виграли завдяки Рону , я стою на полі і розмовляю з Луною  та ДПП. Ми намагаємось визначитись, де відсвяткувати перемогу.
— Як щодо виручай кімнати? - пропонує Парваті .
Усі погоджуються, краща вечірка та , про яку не знатимуть вчителі .
Поки ми збираємося , я помічаю Пенсі, яка розмовляє з Джесікою. Я підходжу до них.
— Привіт, дівчата, — кажу я, хочете піти з нами на вечірку?
Джесіка хмуриться від подиву. Натомість Пенс всеодно.
— Звісно, ​​— відказує вона.
Джесіка дивиться спочатку на Пенс, а потім на мене. Щось говорить
Пенс французькою, потім мені, що ми зустрінемося в кімнаті і йде.
- Що вона сказала?
— Вона запитала, відколи ти запрошуєш нас потусувати зі своїми друзями.
- Я сказала їй, що я одна з твоїх подруг. І на майбутнє, підказка, друзі звуть мене Пен, не Пенсі .
Я підводжу її до решти моїх подруг і дивлюся на Луну, яка зовсім недавно зізналася, що ревнує до моєї дружби з Пен. Але замість того, щоб зробити їй холодний прийом, Луна посміхається і просить її показати, як вона робить подвійне сальто назад на одному з найближчих тренувань. Що тільки підтверджує її статус моєї найкращої подруги. Джині виглядає такою ж приголомшеною, як і Парваті, коли я інформую їх про те, що Пен  та Джесіка приєднаються до нас .
Можливо, тільки може бути, це маленький крок у бік того, що містер Дамблдор називає "побудувати міст над прірвою". Я не така наївна, щоб думати, що я зможу змінити Хогвартс за одну ніч, але за останні кілька тижнів моє сприйняття деяких людей сильно змінилося. Я сподіваюся, що їхнє сприйняття мене, також.
У виручай кімнаті  я сиджу поруч із Пен. Частина квідічної команди також прийшла сюди, тому кімната переповнена . Лаванда заходить разом із Роном. Він обіймає її, наче вони парочка.
По інший бік від мене Луна каже.
— Скажи мені, що це не її рука у його задній кишені. Що за страх.
— Мені байдуже, — відповідаю я, розвіюючи її страхи з приводу того, що мені некомфортно на це дивитися. — Якщо вони хочуть зустрічатись, прапор їм у руки.
— Вона з ним тільки через те, що в тебе це було. Це як змагання для неї. Спочатку зайняти твоє місце в групі підтримки, тепер запустити свої пазурі в Рона. Хто знає, може, наступним її кроком буде зміна імені на Герміона.
- Дуже смішно.
- Це ти зараз так кажеш, -Луна нахиляється до мене, і решту шепоче у вухо. — Якщо далі вона захоче Драко.
— А це вже не смішно.
Гарі заходить на вечірку і Луна привітно махає йому. На жаль, він не може знайти місця, тому Луна встає, віддаючи йому своє, і сідає йому на коліна. Вони починають цілуватися, я користуюсь цим та повертаюся до Пен.
— Ну, як справи знаєш з ким? — я не хочу вимовляти ім'я Блейза, бо Парваті може почути.
Пенсі зітхає.
- Та ніяк.
- Чому? Ти не поговорила з ним, як я радила тобі?
- Ні. Він весь цей час поводився як останній мудак, абсолютно ігноруючи мене і той факт, що між нами щось було тієї ночі. Я думаю, що він не згадує про це тому, що не хоче продовження.
Я думаю про свій розрив з Роном та початок відносин з Драко. Щоразу, як я відмовляюся робити те, що від мене чекають і роблю те, що хочу, я почуваюся сильніше.
— Ризикни, Пен, я гарантую, воно того варте.
— Ти щойно назвала мене Пен.
- Я знаю. Все нормально?
Вона трохи підштовхує мене плечем.
- Так. Гермі, все окей.
Розмова з Пен про Блейза змушує мене почуватися безрозсудно сміливою, а це, своєю чергою, змушує думати про Драко. Як тільки ми закінчуємо з вечерею і всі розходяться, я пишу Драко з проханням зустрітися біля чорного озера , саме там вже розгорається нова вечірка .
Коли я намагаюся вийти , то зіштовхуюся з Лавандою і її гнівним поглядом .
-Що я тобі зробила, що ти мене так ненавидиш? Одну хвилину ми друзі, а іншу ти вже будуєш проти мене підступи.
Лаванда знизує плечима і рукою відкидає волосся назад, цей жест досить дає мені зрозуміти, щоб я перестала вважати її своїм другом.
— Мабуть, я втомилася жити у твоїй тіні, Гермі. Час відмовитись від твого правління. Ти була дуже довго Хогвартською принцесою. Час передати іншим місце під прожекторами.
- Забирай. І насолоджуйся, - відповідаю я. Вона не має поняття, що воно мені було не потрібне з самого початку. Мабуть, я просто використала це для постановки власного шоу.
Коли я о дев'ятій підходжу  до озера, Драко підкрадається до мене ззаду . Я повертаюсь і обвиваю його шию руками.
- Вау, дівчинко, - каже він, захоплений зненацька. — Я думав, що ми тримаємо те, що є між нами в секреті. Не хотілося тобі говорити, але там купа народу   і вони витріщаються прямо на нас.
- Мені начхати.
— Чого б раптом?
— Ми один раз живемо.
Він виглядає так, ніби йому сподобалася моя відповідь. Він бере мене за руку і веде до озера. На вулиці прохолодно, тому він відає  свою мантію і загортає мене в неї, зігріваючи своїм теплом, поки ми стоїмо біля багаття .
Я підводжу голову і дивлюся на нього, наші тіла притиснуті одне до одного.
- Потанцюєш зі мною сьогодні?
- Звісно так.
- Рон ніколи не хотів танцювати зі мною.
- Я не Рон, Префекта. І ніколи їм не буду.
— Добре, що ти в мене є, Драко.
Я зрозуміла, що це все, що мені потрібно, і я готова поділитися цим зі світом.
Потім Драко бере мене за руку і прямує  прямо до танцполу. Я ігнорую косі погляди студентів, коли кладу свої руки Драко на плечі, і ми починаємо рухатися під музику, як єдине ціле.
Ми рухаємося так, ніби ми були разом вічністю, всі рухи між нами синхронізовані. Вперше я не боюся того, що подумають про нас з Драко люди. Наступного року, в універі , буде неважливо, хто прийшов з якого боку міста.
Хлопець, з яким я танцювала, коли востаннє була на пляжній вечірці, підходить до нас, тоді як музика змушує танцпол вібрувати.
- Новий партнер? - Запитує він.
- Шеймус , це мій хлопець, Драко. Драко, це Шеймус.
- Привіт, чувак, - каже Драко, простягаючи руку і швидко потискуючи руку Шеймусу.
— Я відчуваю, що цей хлопець не зробить тієї ж помилки, яку зробив попередній, — каже Шеймус.
Я не відповідаю, відчуваючи руки Драко на своїй талії та спині, і це відчуття здається таким правильним, просто ось так бути зараз тут із ним. Мені здалося, що йому сподобалося, коли я назвала його своїм хлопцем, і це було просто чудово вимовити це вголос. Я притуляюсь спиною до його грудей і заплющую очі, дозволяючи ритму музики та руху наших тіл злитися разом.
Протанцювавши трохи, ми вирішуємо зробити перепочинок і йдемо з танцполу. Я дістаю телефон і говорю:
—  Можно я тебе сфотографую .
— Давай сфоткаємось разом, — каже він, притискаючи мене до себе. Я торкаюся своєю щокою до нього, він забирає у мене телефон і відводить руку якнайдалі, перш, ніж відобразити ідеальний момент. Після того, як фото зроблено, він повертає мене до себе та міцно цілує.
Притискаючись до Драко, я сканую поглядом натовп. Не далеко на валунах, прямо за багаттям , я помічаю Рона, останнього чоловіка, якого я думала тут побачити. Він ненавидить це місце, ненавидить танцювати.
Його роздратований погляд зустрічається з моїм, потім він демонстративно цілує дівчину, що стоїть поряд. Лаванда. Вона відповідає на поцілунок з усією її міццю, поки він притискається до неї і стискає руками її дупу. Вона знала, що я буду тут сьогодні з Драко , і вона точно спланувала це.
- Хочеш піти? - Запитує Драко, як тільки помічає Рона і Лаванду .
Я повертаюся до нього, і в мене захоплює подих, коли бачу його красиві, мужні риси.
- НІ. Але тут так спекотно. Зніми свою куртку.
Він трохи вагається, перш ніж відповісти.
- Я не можу.
- Чому?
Він заплющується.
— Драко, скажи мені правду.
Він поправляє локон волосся, що вибився мені за вухо.
— Префекта , ця територія не смертежерів . Це територія Аверів, супротивників ПС. Твій друг Шеймус один із них.
Що? Коли я запропонувала прийти сюди, я не думала ні про чиї території, ні про приналежність до банд. Мені просто хотілося потанцювати.
— О, боже, Драко, я поставила тебе в небезпеку. Давай забиратися звідси, — говорю я гарячково.
Драко притискає мене міцніше і відповідає прямо мені у вухо.
— Ми живемо лише раз, хіба не це ти мені сказала? Потанцюй зі мною ще.
— Але...
Він перериває мене таким жарким поцілунком, я навіть забуваю, що хвилювалася до цього. І як тільки я приходжу до тями, ми знову опиняємося на танцполі.
Ми спокушаємо долю і танцюємо посеред акул, але виходимо з цього без жодної подряпини. Небезпека, що оточує нас, ніби примножує наше відчуття один одного.
У жіночому туалеті Лаванда виправляє в дзеркалі свій макіяж. Я її бачу. Вона бачить мене.
— Привіт, — говорю я.
Лаванда проходить повз, не вимовивши жодного слова. Це дає мені зрозуміти, що таке бути ізгоєм у школі , але мені байдуже.
Наприкінці вечора, коли Драко  проводить мене, я беру його руку і дивлюся на зірки.
— Якби ти міг загадати зараз бажання, що б ти забажав? — питаю я його.
— Щоб час зупинився.
- Чому?
Він знизує плечима.
— Тому що я міг би жити цією миттю вічно. Чого б ти побажала?
— Щоби ми пішли разом до коледжу. На відміну від тебе, я з надією дивлюсь у наше майбутнє. Я думаю, це було б чудово, якби ми надійшли в те саме місце. Я серйозно, Драко.
Драко відсувається від мене.
— Для когось, хто не хотів квапити події, ти точно плануєш усе заздалегідь.
- Я знаю. Вибач. Але я нічого не можу з собою вдіяти. Я подала свої документи з першим прийомом до Університету , щоб бути ближче до своєї мами. Те місце, куди мій батько її відправляє лише за кілька кілометрів від кампуса. Нічого страшного не буде, якщо ти спробуєш подати  туди теж, так?
- Думаю так.
- Правда?!
Він стискає мою руку.
— Усе, що завгодно, щоб змусити тебе ось так усміхатися.