Наступного ранку Марі-Анна вже змогла повністю прийти до тями. Лікарі провели кілька перевірок і сказали, що її стан поступово стабілізується. Усі були неймовірно раді, але Владу здавалось, що під радісною оболонкою ховається тривога.
— Як ти почуваєшся, сестричко? — запитав Макс, обережно сідаючи поруч із її ліжком.
— Трохи болить голова... Але я жива, — слабко усміхнулася вона.
Влад стояв поруч, тримаючи її руку, але вона, здається, не звертала на нього особливої уваги.
— Що сталося? — запитала Марі-Анна, дивлячись на брата. — Чому я тут?
Макс переглянувся з Владом.
— Ти потрапила в аварію. Але зараз ти вже в безпеці, все позаду.
Вона кивнула, але її обличчя видавало розгубленість.
— А... Що було до цього? Я... пам’ятаю, як ми святкували день народження Віки. А далі — порожнеча.
Слова дівчини пронизали Влада, ніби холодний вітер пройшовся його душею. Він знав, що ці два місяці були найкращими в їхньому житті, але тепер для неї вони просто зникли.
— Марі-Анно, — тихо сказав він, стискаючи її руку. — Ти справді нічого не пам’ятаєш?
Вона здивовано подивилася на нього.
— Влад, ми... знайомі ближче? — її голос був обережним, ніби вона боялася образити.
Це запитання розбило його серце. Він опустив очі, намагаючись знайти сили відповісти:
— Ми... друзі.
Макс втрутився, помітивши напругу між ними:
— Так, друзі. Він постійно був поруч із тобою в лікарні. Влад багато для тебе зробив.
— Дякую, Влад. Ти справжній друг, — сказала Марі-Анна і слабко усміхнулася.
Її слова звучали щиро, але Владу було боляче чути це. Вона не пам’ятає, як вони проводили час разом, як зізнавалися одне одному в почуттях, як ділилися планами. Але навіть попри це, він був радий, що вона жива.
Коли вони залишилися наодинці, Влад нахилився ближче до неї.
— Я радий, що ти повернулася, — сказав він тихо. — І нехай ти зараз не все пам’ятаєш, це не важливо. Головне, що ти тут, жива і здорова.
Марі-Анна подивилася на нього з легким здивуванням.
— Дякую, Влад. Мені здається, ти справді особливий для мене, хоча я поки не можу це пояснити.
Ці слова подарували йому хоч невелику, але надію.
— Ми все згадаємо разом. Ти нічого не втратиш, я обіцяю.
Він ніжно доторкнувся до її руки й посміхнувся, приховуючи за цією усмішкою весь біль, який точив його зсередини. Та він розумів що вже бути з нею не може, його шанси знизились до нуля
my_dynamo.Kyiv🤍💙
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій найбільший удар
FanfictionКохання, зрада, розпач, дружба та нові стосунки це все про історію кохання Владислава Ваната. Розповідь оповідатиме його життя, і перше кохання Юлю яка в неочікуваний момент нанесла йому найбільший удар в своєму житті, після якого він зрозумів що ко...
