Світло вічності | The light of eternity | Свет вечности

Глава 4 | Тим снігом ранком

- Але ти ж обіцяв приїхати сьогодні! Макс як так? Я ж все таки чек...

- Сестричко заспокійся, не кіпішуй сонце. Нічого не станеться якщо я приїду на два дні пізніше. Це не завадить нам зустріти усі зимові свята разом. Я ж не сказав що взагалі не прилечу.

- Ну як собі хочеш, ялинку тоді я ставлю без тебе - звісно я не збиралася цього робити, просто хотілося роздратувати брата.

- Кріс, ну ти вже не перегинай. Нічого ти без мене не поставиш, адже вона ще не придбана, а навіть якщо ти її і купиш, то сама ти її точно не довезеш додому, та що там додому ти її навіть у машину не зможеш погрузити - сказавши це брат почав сміятися у трубку: - Ти ж слабачка, не те, що я!

- Ха-ха-ха, дуже смішно. І хто це каже? «Силач» який боїться павуків? Чи може той «силач» який одного разу покинув мене посеред лісу коли побачив медведя? Чи може... - так, звісно, можливо було схоже на те, що ми почали сварку, але це було далеко не так, ми із Максимом частенько влаштовували такі собі «веселі сварки», які потім закінчувалися сміхом.

- Ей, досить вже. Ти обіцяла, що перестанеш згадувати ці ситуації, це було давно вже, тому все, припини. А то я точно відміню свій рейс до Сеулу.

- Ну добре, добре не буду, все. Просто хотіла тебе трошки позлити. Ти....собі навіть не представляєш як я сильно сумую без тебе. - я дійсно сумувала за ним, адже саме Макс був для мене самою рідною людиною, яка могла розрадити у тяжку хвилину.

- Добре, все тільки не заплач зараз там, ти ж знаєш я не люблю коли ти плачеш. Признаюся, я теж сумую дуже за тобою, але мене заспокоює те, що скоро я прилечу в Сеул і ми нарешті побачимося. Ти теж собі думай про це, і час пролетить не помітно, ось побачиш.

- ....Як скажеш, добре Максиме мені пора в офіс. Не перепрацьовуй там, більше відпочивай. Люблю, і чекаю через 2 дні. І тільки спробуй не прилетіти, я тобі тоді влаштую «Новорічне свято»! - після останніх слів я легенько засміялася.

- Та добре, добре. Ти теж не працюй там багато і гарно їж. Теж люблю тебе. Бувай злючка.

- Е, ти що сказав?...е....алло. Максим. Алло! - а у відповідь лише гудки, я вимкнула телефон і кинувши його на крісло, поглянула у вікно і сказала напів тону: - Ось жеж нестерпний просто, хай тільки мені приїде, я тоді йому покажу злюку!