Любов на відстані

Розділ 2

12 липня. 16:00.
Я з своєю найкращою подругою, вирішили пройтися по затишньому місту. Люди перебігають дороги, ходять по тротуарам, їдуть машинами...

-Ну, що там Стелл?

-Христя, тут таке. Що я не можу описати.

-А, ти спробуй.

-Бодя їде вчитися за кордон.

-Ого, а надовго?

-На рік,  а може й більше.

-І, що ти будеш робити?

-Чесно незнаю. Він казав, що я буду з тобою тусити.

-Мг, це точно.

-І, ще мама.

-Що таке?

-Телефонувала 2 дні тому, казала, що забере мене до себе, на море.

-В Італію?

-А куди ж іще?

-Ну тут тобі подруго пощастило.

-А в тебе як справи?

-В мене, як завжди. Хлопця немає. Сиджу дома, сумую.

-Ясно.

-Що, йдем в кафе?

-Ем. Ну незнаю. Ходім.-до нас підійшов офіціант, у нього була гарна біла сорочка, брюки, фартух.

-Будете щось заказувати?

-Так, ми зараз виберемо.- офіціант відійшов від нас.

-Ну, що візьмемо?

-Стелл, дай подумати.

-Думай.

-Знаєш, що!

-Що?

-Мені в голову прийшла " Crazy Idea".

-Я навіть не уявляю, що тобі у голову могло прийти, Христино.

-Ми влаштуємо вечірку.

-Вчесть чого?

-А вчесть, того , що твій хлопець їде.

-Як, же я до цього не додумалася. Ти геній! Дякую за ідею. Але... Де ми будем її влаштовувати?

-Небійся! Щось вигадаємо.

-Ви, вибрали, що ви будете заказувати?

-Так. Принесіть мені морозиво, яке має назву " Fruits".- гордо сказала я.

-А мені... Теж морозиво але ще лимонад.

-Добре. Я вас зрозумів. Чекайте.

-Ти в нас любителька лимонадів.

-Так,  це про мене.

Через 7 хвилин до нас підійшов той самий офіціант, і приніс нам те, що ми замовили.

-Смачне, це морозиво.

-Так.

-Бодя?

-Ти де його бачиш?

-Та він тільки , що пройшов повз це вікно. Ти, недивилася у вікно?

-Ні.

Я швидко доїла морозиво, попрощалася з подругою, розплатилася і пішла у тому напрямку, куди пішов Бодя. Що?
Він пішов у незнайомий під'їзд. Бодя не тут проживає. А чому він тут? У мене було багато питань, але відповіді я незнайшла. Я хотіла теж зайти в цей під'їзд, але тут пароль. Звідки він його знає? Я вирішила заховатися за деревом і чекати на Бодю. Пройшла година. Його немає. Що він тут робить? Наскільки я знаю Бодя жиє з батьками. Тут батьки не можуть бути. Але хто тоді? Друзі? Які тут друзі у цьому нещасному районі? Його друзі такі , як він - мажори.
Мене вже почала боліти нога. Скільки я тут буду стояти? І тут виходить Бодя. Хто це біля нього? Якась фіфа на каблуках. Перший раз її бачу. Він, ще обіймає її за талію. Іти до них? Я поборола у собі страх  і підійшла.

-Привіт!- сказала я.

-Бодя, ти її знаєш? Хто це?- сказала та, дивлячись на мене.

-Так.-я видихнула, але не надовго.
-Вона мені допомогає писати проект.-що?який, ще проект?ми зустрічаємось уже два роки? Такі були в мене думки.

Від автора: Всім дякую. Незабувайте ставити зірочки. Буду рада.