Любов на відстані

Розділ 4

14 липня. 10:00
Я сиділа на дивані у вітальній кімнаті, дявилася у телевізор. Тед лежав біля мене на коврику. В душі, камінь. Нікого нехочиться чути. Хочеться побути самій, зібратися з думками. Я вийшла на балкон, на дворі дощ.  Погода сумна.

-Як, же я могла забути?

У мене в голові появився адреналін. Я згадала, що на другий тиждень приїде мата з татом. І ми поїдем або полетимо на море.

Настрій в голові вмить піднявся. Хотілося забути цього Бодю,все що було.

-Де мій смартфон?

Я бігала по всій хаті, шукала, і знайшла.

-Добрий день! Це тьотя Оля?

-Так! Привіт! Ти щось хотіла Стелло?

-Я хочу з вами поговорити.

-Кажи, що сталося?

-Ні. Просто я їду на море, а Тед.

-Не хвилюйся ти так, я пригляну за ним.

-Дякую, вам.

-Що робиш?

-Дивлюся телевізор. А ви?

-Я... прибираю-На мій погляд Оля якось невпевнено відповіла.

-А чому, там якийсь шум?

-Ні, це пилосос.

-Пилосос?

-Так.

-У вас поломаний.-і в цей момент Оля вибила.

Я знову підійшла до балкону глянула вниз і .... Боодя...

Так-с, а це вже цікаво.

За хвилуну і дзвенить телефон.

-Стелло, вийди на хвилинку до мене.

-Ні! Іди ти сюди. Надворі дощ!

(Через 5 хвилин Бодя стояв біля Стеллиних дверей.)

-Стелл...

-Іду не кричи.

Я підійшла відкрила двері.

-Ти щось хотів?

-Ні. Тобто так. Я хотів вибачитися.

-Що, що?

-Пробач мене.

-Я хочу жити спокійним життям.

-Тепер все буде по-іншому.

-Звісно. Ти їдеш за кордон. І ти маєш дівчину, ти ж сам мені казав, що батьки хочуть , щоб ви одружилися.

-Казав.

-Все! Я не хочу більше нічого чути. Вчора переконалася.

-В мене є брат близнець!

-Не бреши я знаю, що ти в сім'ї один.

-Просто, він ріс у дитбудинку, і ти нічого незнала. Та й я сам дізнався вчора.

-Бодя не мороч мені голову. Все йди.

-Ну, як не віриш мені. Сама переконайся! Я кинув фото в інстаграм. І квіти тобі.

Я закрила двері, взяла від нього цей букет квітів. І пішла переконюватися чи це справді так.

Wi-Fi підключений, так інстаграм. Богдан де його сторінка? А ось! Це фотошоп? Ні це справжній його брат! О ні? Що я накоїла?

-Ало, Бодя?

-Так слухаю.

-Вибач, що не вірила. Це виявилось правдею.

-Ну не брехня.

-Коли ми зможемо зустрітись?

-Незнаю. Пака.

Він вибив.

Я сиділа розчарована, у своїх словах.