Любов на відстані

Розділ 8

19 липня. 09:00.

Ми зайшли в наший номер. По моєму це номер Люкс. Мама відвела мене у кімнату, і сказала, що я буду тут. У цій кімнаті відкривався панорамний вигляд на Рим. Все було гарно...і це моя кімната. Я вирішили пройтися.
Коли виходила у коридорі зіштовхнулась з якимось хлопцем, я його вперше бачу.

-Вибачте!

-А ви говорите... ?

-Так.

-А я думала, що ви італієць.

-Ні, я приїхав з батьками сюди на відпочинок.

-А я теж. Мене Стелла звати.

-А мене Марк.

-Дуже приємно.

-І мені.Ідем пройдемся.

-Так, ходімо.

-Стелл, ти любиш морозиво?

-Морозиво? Ти питаєш. Звісно.

Марк взяв нам морозиво.

-Ти тут вперше?

-Я вже третій раз тут. А ти?

-А я тільки перший.

-Нічого.

-Значить ти тут все знаєш?

-Так.

-Ходімо на море.

-Море тут близько. Через 10 хвилин будемо.

Я йшла з закритими очима в цьому мені допоміг Марк. Він закрив своїми долонями мої очі.

-Все. Море тут.

Я відкрила очі і побачи багато людей, посеред з них були і туристи. Море було блакитне на рівні з небом. Я вже й забула за Марка. Скинула футболку і шорти, побігла прямо в море...(на той момент я була в купальнику). Море було гаряче. В ньому було багато людей, я нікого не знала. І тут я бачу, як Марк теж біжить сюди.

-Ти, що здуріла? Залишила мене самого і побігла.

-Вибач просто я не бачила моря.

-Нічого.

Мені відчувалося, що я Марка знаю вже 100 років. Ми з ним близькі друзі. Які кожний вихідний день проводять разом.

-Розказуй щось про себе. Маєш дівчину ?

-Навіщо тобі знати?

-Хочеш кажи, хочеш ні. Твій вибір.

-Мав. Тепер я нікого не маю. А ти?

-А що я? У мене все важко. Ми зустрічалися два роки. А тепер, я його побачила з іншою, так він мені розказав,що їх хотять батьки одружити.

-Сумна історія. Давай думати про хороше.

-Наприклад?

-Наприклад те, що ти тепер на морі і це великий плюс.

-А й справді.

-Даш мені потім свій номер телефону?

-Звичайно.

-Марк, дивись там корабель!

-Так, тут є порт. І пливуть кораблі.

-Це круто. Я би хотіла побути на кораблеві.

-Чому ти зразу не сказала!

Марк мене взяв за руку і потягнув кудись.

-Куди ти мене тягнеш?

-Побачиш!

Ми йшли, йшли.

-Дивись.

-Ну і корабель якийсь.

-Який корабель? Це яхта!

-І що нам з цієї яхти?

-Стелл, це моя!

-Твоя, ого. Ти власник цієї яхти? Чи твої батьки?

-Ну... покищо батьків.

-От коли буде твоя тоді буде і інша розмова. А тепер...

-Все! Тихо! Заходь у яхту!

Я зайшла в яхту (там був якийсь чоловік за бортом, Марк відв'язав мотузку і яхта попливла).

-Що це за бутилка?

-Шампанське.

-Навіщо?

-Ти ж хотіла бути на кораблі?

-Так, але...

-Без ніяких але, бери бокал. І дивися який гарний захід.

Дійсно захід був гарний. Сонце світило ще, день переходив у ніч.

......Я прийшла в номер. Батьків не було, мабуть пішли до друзів, вони мене попереджували. Я подивилася з вікна, було неймовірно затишно. У кожніх будівлях було світло, на вулиці світили фонарі.

Я проаналізувала цей день. Я познайомилася з незнайомою людиною, потім з нею пішла на море і була на яхті. Це божевільно! Я відчувала, що знаю його 100 років, але це не так. Я його знаю лиш день...

Я вирішила під'єднатися до Wi-Fi, щоб подивитися, що мені написав Бодя. І як ви думаєте? Звісно він нічого не написав. Лише тільки моя найкраща подруга-Христя, написала " Як в тебе справи?"
І більше ніхто. Звісно я їй все розповіла, що сталося за день.

І тоді лягла спати...

Коли повернулися мої батьки я незнаю.