>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 21>>

Я: все одно так не можна, ти розсудлива людина.
- Водячи пальцем по його руці говорила я.
Пей: вибач, я не повинен був так висловлюватися.
- просто вибачився  він.

Я: тихо...
Ми обидва замовкли. З другого поверху став долинати телефонний дзвінок.
Я: кого там знову занесло?
Вставши з колін хлопця я поспішно побігла нагору.

Я: так?
- Діставши смартфон з сумочки впевнено відповіла я.

<розмова>

Стейсі: привіт, т/і! чому ти не береш трубку, тебе нема на роботі, я хвилююся...
— ніби нічого й не казала вона.
Я: все добре, я трохи захворіла, зателефонувала начальнику, відпросилася.

Стейсі: може мені приїхати? Як ти зараз почуваєшся? Ти, де взагалі?
Я: я в друга, не турбуйся, завтра вже вийду. Бувай.

<кінець розмови>

Скинувши телефонний дзвінок, я спустилася вниз.
Пей: хто дзвонив?
- розглядаючи якісь папки питав пей.
Я: а яка тобі різниця?
- Усміхаючись відповіла питанням на запитання я.

Пей: просто цікаво, не хочеш, не відповідай.
Я: це була Стейсі, вона так хвилюється за мене, я мало не обригалася.
Хлопець хихикнув.
Пей: м-да, мені шкода тебе т/і, невже складно послати її?

Я: я не така, мені складно швидко відмовитися від людини, до того ж дуже близької...
Відкривши пропущені, я посміхнулася.
Я: 24 від ніка, мм, вирішив згадати про мене?
Пей: ні, тільки не кажи мені, що ти хочеш передзвонити йому?
- Повертаючись до мене обурився пейтон.

Я: добре, не скажу)
Посміхнувшись, я пішла в середню кімнату. Натиснувши кнопку виклику, я почала передзвонювати остину.

<розмова>

Нік: т/і! нарешті ти відповіла, де тебе носить?
- хвилюючись питав нік.
Я: а яка тобі різниця? Між нами все скінчено, жити з тобою більше не збираюся.
- Тверезо говорила я.

Нік: сонце, нам треба зустрітися, поговорити... я дуже сумую, я огидно вчинив, цього більше не повториться!
- благав він.
Я: надто добре звучить, щоб я вірила в тебе. Припини мені дзвонити, я не хочу мати щось спільного з тобою, гуляй і знущайся над дівчатами далі, тільки не з мене.

Скинувши слухавку, я сіла на ліжко. Зайшовши в пошуковик і вбивши строфу зі словами: хочу зняти квартиру ближче до адреси фірми, я натиснула пошук. Перед очима висвітилося кілька розкішних квартир, на які тільки моєї зарплати й вистачає.

Я: а жити на що?
- Невпевнено запитала я.
Переїзд від остину правда був зараз убивчим, адже куди мені йти? У Пейтона жити я не можу, у нього особисте життя, а якщо Ебі приїде?

Кинувши телефон на ліжко, я сердито пирхнула.
Я: доведеться другу шукати...
з цими словами я вийшла з кімнати, покривши за собою двері.
Пей: ну що ти знову млява? що вже могло зіпсувати тобі день?
- питав мурмаєр зі втомою в голосі.

Я: я не можу знайти престижне житло біля роботи, моєї зарплати тільки на одну оплату і йтиме.
- Злісно сказала я.
Пей: теж мені проблеми. Я думав щось трапилося, а ти такий хрен страждаєш.
- Знецінював мої проблеми шатен.

Я: ага, я бачу в тебе все так легко, ну звичайно, ти ж мільйонер.
повернувшись до мене, Мурмаєр вигнув брову. Здається, саме зараз його думка про мене кардинально змінилася.
Пей: я сам заробив своє шикарне місце в житті, я не сидів на дупі рівно поїдаючи плоди праць твого хлопця, тому навіть не думай щось в'якати в мій бік.
– грубо відповів він, а потім додав.

Пей: хочеш чогось досягти, умій жити як звичайні люди. Про твою зарплату мріють тисячі, а ти цього не цінуєш.
- ідучи в кімнату шпанал кароокий.
Від його слів мені стало прикро, що я такого сказала?

Я: давай ти мене життя вчити не будеш, га?
– крикнула я.
Пей: я не навчу, ніхто не навчить!
- відповів Пей.
Ненависть до нього миттєво почала наростати. цап!
>>>>>>>>>
давайте визнаємо, у всіх це життєво)