>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 47>>

танець закінчився буквально за кілька хвилин. їсти більше не хотілося, тому прихопивши із собою червоне яблуко, ми вийшли з печери.
пройшовши шикарно біля мосту на інший бік, ми взявшись за руки вирушили вперед.

пройшовши по траві та гілкам хвилин 5, ми вийшли в якесь поле. скрізь був туман, від холоду я мимоволі зіщулилася.
я: бр.
нік: замерзла?
- запитавши, блондин відразу зняв з себе піджак.

накинувши його на мої плечі, він усміхнувся.
я: навіщо питав тоді?
він лише знизав плечима.
я: навіщо ми прийшли сюди?
оглядаючи територію, я раптом помітила відмінність природи.

я: що там?
подивившись у лівий бік, я помітила маленьку гілочку, яка, здається, билася про щось картонне.
я: гей, що там? там дерева чи що?!
знявши з ніжок туфлі, я взявши їх у руки побігла до тієї самої гілки.

мої руки вперлися в картон. постукавши по ньому долонями, я посміхнулася.
нік: почекай, я допоможу.
відсунувши ідеально промальовану стіну, я побачила в парі сантиметрів від урвища.

закричавши від страху, я схопивши хлопця за сорочку, пригорнулася до остину.
я: ти погробити мене хочеш?!
- Закричала я.
нік: дурочка, звичайно ні.

підтягнувши мене до себе, блондин змусив мене обернутися до урвища.
я: т..ти придурок...
побачивши величезні гойдалки обвиті ліанами, я із жаром в очах подивилася на хлопця.
нік: незабутнє видовище, правда? покатаєшся?
- спитав він усміхаючись.

я: ти зовсім хворий? хочеш, щоб я впала?! а якщо вони не витримають мене?
– боялася я.
нік: не бійся, я ж буду поруч, все буде добре.
Взявши мене за руку, Остін потягнув мене до гойдалки.
я: п..прямо над урвищем?

нік: ну якщо впадеш, то в озеро, не страшно)
– жартував той.
я: так, я не кататимуся на них!
- Знову закричала я.
нік: заспокойся! все нормально, я поряд, тихо.

піднявши мене на руки, хлопець посадив мене на гойдалку. обвивши мою талію спеціальним ременем, він усміхнувся.
нік: все перевірено, не бійся.
взявшись руками за спинку гойдалки, сіроокий рушив мене вперед.

перші секунди крику, легкий шок, а потім щастя маленької дитини.
гойдалка трималася за дві високі верби, коси яких опускалися в чамо озеро. гойдалка була міцна, не видаючи зайвих звуків, та наносила мене над місяцем.

сильний вітер тріпав моє волосся, воно відразу розпустилося, деякі шпильки вилетіли з локонів. не вірячи своїм очам та емоціям, я немов фея пурхала над землею, а потім плавно опускалася на землю.

я: круто!
- Заспокоївшись кричала я.
не перестаючи розгойдувати мене, остін радів моєму щастю.
так минуло близько години.

спустивши мене з гойдалки, нік закинув мої ноги собі на талію. забувши про мої туфлі, ми вирушили до машини.
було вже далеко за північ, хотілося міцно спати, тому щойно остін посадив мене в машину, я вирубалася.

<Ранок>

прокинулася я коли вже сонце високо світило, на будильнику в нашій спальні показувало *11:26*
невже я так міцно спала?
- Піднявши голову подумки промовила я.
ник: прокинулася вже?
у кімнату увійшов хлопець із підносом у руках.

я: ти привіз мене додому?
підвівшись, я заглянула під ковдру.
нік: так, не хотілося тебе будити, сукню я зняв, ти не подумай, просто тобі було б незручно. їсти хочеш? я приніс каву, тости із сиром.

підійшовши ближче, остін сів біля мене.
я: та ти пряма мрія, нік. всім дівчатам так служиш?
- Усміхаючись запитала я.
нік: ні, тільки тобі. ти дуже важлива людина в моєму житті, я не хочу, щоб ти уникала мене.

на мить мені стало шкода хлопця, але я пам'ятала про свої справи, мені потрібна була вигода.
я: я не можу залишитись, мені потрібно шукати собі роботу, треба жити на щось.
- тиснула я.

нік раптом усміхнувся.
нік: то є я? хіба мені шкода грошей для тебе? Ти скажи скільки тобі потрібно, я дам. тільки не йди.
- Взявши мої руки у свої заявив колишній.
>>>>>>>>>>>
т/і маленька сучка)
Чи неа😅