• Король школи ✍︎

26-частина

— На друзів ви взагалі не схожі.
—  Чейз досить наладкою бути, друзі, не друзі, яка різниця?
Я була зла на друга, він як ніяк вже почав руйнувати нашу дружню атмосферу, він любитель слухи пускати, більшість сліхів і тд. йде саме з його вуст, мені ще не вистачило що він комусь розкаже про наші прогулянки з Джейом.
Боже, так і не віриться що після бурного минулого з його братом, я змогла ось так на пряму подружитись з цим хлопцем, і так ідеально провести цей час, вони з Пєйтоном такі різні, один кожну кривдить, а інший допомогає, це так дивно...
Так але ми вернемся до нашої ситуації з брюнетом.
— Джей, ти ж брат Муармера, чого дівчину в нього відбиваєш? Знаєш де, так не гарно робити! Не по братськи це..
—Я не його дівчина, та навіть не подруга, все що нас поєднує це ті фото, і те що я знаю просто знаю про його існування на цій планеті.
— Чейз, як би вона була йому потрібна, він би таку дурницю не творив, та щей я мало вірю слухам у школі. На парканах теж багато що пише, але не всьому ж вірити?)
— Які такі слухи ?
— Та твій закоханий сказав всім що
ви зустрічаєтесь, і що то відео було не кінець, казав що то просто нещасна бурна ніч, а так то ви кохаєте одне одного!
— Який же він же придурок!
— Ну це ваше діло, мені пора, а то Несса дома мене чекає)
— Ага, бувай)
Ми стали, я почухала собі підзатилок, ще трохи ми посміялись і тоді подзвонили батьки Джея, вони сказали що уже чекають нас на вечері, голос матері був такий м'який, по голосу можна було сказати що жінка трішки хвилюється.
Ну а ми давай топати до будинку хлопця, по дорозі парубок мені розказав, як Пєйтон в селі впав обличчям, прямо в коров'ячі фекалії, це відбулось декілька років тому, в селі в їхньої покійної бабусі.
Я тоді засміялась як ніколи, принц Муармер і в гімно, це щось новеньке.
— Жаль що в тебе відео нема)
— Ага, було б смішно тепер його передивлятись!
— Я доречі теж для тебе сюрприз маю!
— Хм, зацікавила, розповідай, чи показуй)
— Ні, пізніше дізнаєшся, ти ж мене довго сюрпризом мусив, тепер моя черга!
— Добре, але цікаво що ж це може бути..
Ми зайшли в дім, мене зразу ж зустріли його батьки, його мати  усміхалась до мене так, що я змогла перерахувати всі її зуби, судячи по такій усмішці, вона мене тут рада бачити.
Коли ми сіли за стіл то була напружена тиша, звичайно, ніхто і слова не міг сказати.
Але її зразу ж перебив пан Муармер:
— Джей, як там у тебе з хімією ?
— Та як і завжди, а як ви сьогодні день провели ?
— Та ми чудово, Т/и я чула ти на дистанційне перейшла, як перший день вдався? Не було важко?
— Та досить навіть добре, було просто не звично якось.
— Джей, ми з твоєю мамою поговорили, і вирішили що...