• Король школи ✍︎

67-частина

Я дуже добре знала де знаходиться кімната Муармера старшого, тому свою кімнату яка була прямісінько біля нього мені було легко знайти.
Там було все в таких ніжних відтінках прям не кімната в рай.
Я переодягалась як тут в кімнату хтось заходить, з тривожним лицем я обернулась лише тому що у мене була велика надія щоб це був не Джей вже краще хай Пєйтон зайде. На хвилиночку у мене була тільки нижня частина купальника, я ніяк не могла одягнути верхню там, таке як молнія щось типу тако.
- Ого вчасно зайшов
Я впізнаю цей голос з тисячі це все ж таки Пєй.
- Ей вийди! І взагалі чого прийшов ?
- Вирішив переконатись що ти кімнату знайдеш, тай бачу тобі як раз допомога потрібна.
- Муармер не біси мене йди з очей моїх поки я тебе не вбила.
- Та чого ти така зла, я ж просто допомогти !
- Зараз просто допоможеш а через дев'ять місяців я буду твою малу допомогу бавити.
- А знаєш не погана ідея, роздягайся зараз будем допомогу малу робити я не проти.
- За те я проти, не хочу так народжувати швидко тай ще щоб батьком моїх дітей був ти.
- Угу спершу козел а потім заміж вийдеш за мене, повір це життя.
- Так хватит говорити вже, краще іди до Джейка а то мало-ли що подумає.
- Угу, перше тобі допоможу
Хлопець підійшов і акуратно застягнув ту кляту стяжку.
- Дякую
- "дякую " і це вся моя винагорода ?
- Ну можу тебе по задниці ще вдарити ?
- Ні, а поцілунок чи хоча б обійми ?
- Муармер ти як мала дитина з цими обіймами, ти як з дівчиною зустрічаєшся ви що 24/7 склеєні одне до одного ?
- Ні я взагалі коли зустрічався не любив цих всіх ніжностей, от тільки тепер щось тягне.
- Ех змилуюсь сьогодні я над тобою, ходи сюди обнімлю.
Я підійшла до хлопця і міцно обняла, на його лиці зразу ж була усмішка яку я добряче відчула.
Тай серце у нього стало битись частіше, здається він все-таки любить мене...